Відомо, що й історично, і логічно спочатку капітал виступає у формі торговельного і грошового капіталу. Відкриття нових територій і захоплення колоній надзвичайно прискорили процес формування національних торгово-грошових капіталів, що у свою чергу привернуло увагу до дослідження закономірностей у сфері торгово-грошового обігу. Виникає перша в історії економічної думки школа, що згодом одержала назву меркантилізм.

Які ж відмінні риси даної школи? Природно, будучи виразниками інтересів купецького капіталу, представники цієї школи не можуть не розглядати гроші як абсолютну форму багатства. Ототожнюючи свої інтереси з інтересами держави, представники меркантилізму стверджують, що нація тим богаче, чим більше золота і срібла вона має. Нагромадження ж багатства (природно, у грошовій формі) відбувається в процесі зовнішньої торгівлі або в ході видобутку шляхетних металів. Звідси випливає твердження, що тільки праця, зайнята в сфері видобутку шляхетних металів є продуктивною. Утім, сугубо теоретичні дослідження мало цікавлять представників школи меркантилістів. Основний акцент в їхніх дослідженнях зроблений на питання економічної політики і лежить в області рекомендацій зі збільшення припливу золота і срібла в країну.

Слова, приписувані Х.Колумбу про те, що "золото - дивна річ, яка відкриває душам дорогу в рай" стали прапором цього періоду розвитку буржуазного суспільства.

У рамках "епохи меркантилізму" розрізняють ранній і пізній меркантилізм. Представники раннього меркантилізму роблять ставку на адміністративні заходи для утримання шляхетних металів в країні. Зокрема, іноземним купцям під страхом суворих покарань забороняється вивозити золото і срібло з країни, а виручені від продажу товарів гроші пропонується витрачати на території даної країни. Такі суворі заходи не могли не перешкоджати розвитку зовнішньоторговельних відносин, що обумовило перехід до політики так називаного пізнього меркантилізму.

Суть даної політики в наступному: забезпечення збільшення шляхетних металів у країні не адміністративними, а економічними засобами. До них відносяться всі засоби, що сприяють досягненню активного торговельного балансу, тобто перевищенню експорту над імпортом товарів, тому що позитивна різниця у формі шляхетних металів буде залишатися в країні.

Докладно ці засоби були описані Т.Манном (1571-1641), впливовим англійським купцем і найбільш відомим представником пізнього меркантилізму. Т.Манн писав, що немає інших способів одержати гроші, крім торгівлі, і коли вартість експортних товарів буде перевищувати вартість щорічного ввозу товарів, грошовий фонд країни буде зростати. Для збільшення цього фонду Т.Манн пропонував, крім іншого, обробляти землі під такі культури, що допомогли б позбутися ввезення деяких товарів (зокрема, коноплі, льна, тютюну), а також рекомендував відмовитися від надмірного споживання іноземних товарів у харчуванні й одязі шляхом введення законів про споживання товарів власного виробництва. Також Манн зауважує, що не слід обтяжувати занадто великими митами вітчизняні товари, щоб не здорожувати їх занадто для іноземців і не перешкоджати цим їхньому продажу. Тут ясно виражена орієнтація на форсування експорту національної продукції.

Економічна політика, що пропонував Т.Манн одержала надалі назву політики протекціонізму, або політики захисту національного ринку. У загальному вигляді ця політика зводиться до обмеження імпорту і заохоченню експорту і заходи, спрямовані на досягнення цього результату, залишаються незмінними донині. До них відносяться: протекціоністські тарифи на імпортовані товари, квоти, експортні субсидії і податкові пільги експортерам і т.д. Безумовно, ці заходи не можуть бути реалізовані без підтримки держави, саме тому представники як раннього, так і пізнього меркантилізму вважають природнім активне втручання держави в економічні процеси.[1]

Якщо підсумувати відмінні риси меркантилізму як економічної школи, то до них варто віднести:

виняткова увага до сфери обігу

розгляд грошей як абсолютної форми багатства

віднесення до продуктивної працю, пов’язану тільки з видобутком золота і срібла

обґрунтування економічної ролі держави

переконання, що перевищення експорту над імпортом є показником економічного добробуту країни.

Критики меркантилізму звернули увагу на те, що прагнення до досягнення активного торговельного балансу дає лише скороминущий ефект, оскільки приплив у країну дорогоцінних металів піднімає внутрішні ціни і доктрина "продати дорожче, купити дешевше" обертається проти самої країни.

Французький економіст Р.Кантільон і англійський філософ Д.Юм у загальному вигляді описали так називаний "механізм золотогрошових потоків", що автоматично приводить до природного розподілу дорогоцінних металів між країнами і встановленню таких рівнів внутрішніх цін, при яких експорт кожної країни стає рівним її імпорту. Суть дії даного механізму зводиться до наступного: додаткова кількість золота в окремій країні підвищить рівень внутрішніх цін щодо інших країн, це, у свою чергу, послабить конкурентноздатність товарів на зовнішніх ринках, зменшить обсяг експорту і збільшить обсяг імпорту, а різниця перевищення імпорту над експортом буде оплачуватися відтоком золота. Процес продовжиться доти, поки у всіх торгуючих країнах не встановиться нова рівновага між експортом і імпортом, яка відповідає більш високій пропозиції золота. А тому що зовнішня торгівля і золото подібні воді в двох сполучених посудинах, які постійно прагнуть знаходитися на одному рівні, політика погоні за активним торговельним балансом сама себе скасовує.

Не можна не відзначити, що представники меркантилізму, зокрема Т.Манн, усвідомлювали те, що приплив золота в країну піднімає внутрішні ціни. І напевно, їхні рекомендації в області економічної політики у світлі вищевикладеного важко зрозуміти, якщо не взяти до уваги