До слова сказати, розуміння економічної діяльності як гри з нульовою сумою (виграш однієї людини або країни є програшем іншої) було характерно для економічних поглядів аж до кінця 18 століття.

У якості ще одного аргументу на користь протекціонізму, зокрема, обмеження імпорту, меркантилісти висувають доводи балансу праці.

Вважалося загальноприйнятим, що імпорт повинний складатися із сировини і напівфабрикатів, вироблених з інтенсивним застосуванням капіталу, тоді як експорт - з кінцевого продукту, виробленого з інтенсивним застосуванням праці, оскільки в даному випадку підтримується зайнятість усередині країни.

Вже згадуваний нами Т.Манн пише, "...правильною політикою і вигідною для держави буде допускати, щоб товари, виготовлені з іноземної сировини, вивозилися безмитно. Ці виробництва дадуть роботу безлічі бідного народу і сильно збільшать щорічний вивіз таких товарів за кордон, завдяки чому збільшиться ввіз іноземної сировини, що поліпшить надходження державних мит...". До цього широко розповсюдженого і в даний час протекціоністського аргументу додавалися доводи воєнно-стратегічного характеру, а також доводи в захист незміцнілої промисловості.

Прагнення до припливу дорогоцінних металів порозумівалося не в останню чергу переконанням, що гроші є "мускульною силою війни" і неявно присутньою тезою, що оборона важливіше добробуту.

Утім, мотиви забезпечення добробуту все-таки присутні в меркантилістів. Вони вважають, що гроші стимулюють торгівлю: збільшення пропозиції грошей супроводжується ростом попиту на товари, і, отже, саме обсяг торгівлі, а не ціни, піддаються безпосередньому впливу припливу золота. Останній збільшує витрати багатих на предмети розкоші, а аж до кінця вісімнадцятого століття панувала думка, що саме "розкішне життя" формує потреби і породжує грошові стимули.

Закінчуючи розгляд даної економічної школи, слід зазначити, що політика меркантилізму, тобто політика нагромадження грошей у формі дорогоцінних металів, протекціонізму і державної регламентації господарства проводилася в 15-18 ст. у всій Європі і, очевидно, вона не могла бути іншою в період становлення абсолютистських держав, створення національних господарств. Прискорений капіталістичний розвиток був можливим тільки в національних рамках і багато в чому залежав від державної влади, яка сприяла нагромадженню капіталу, і тим самим господарському зростанню. Своїми поглядами меркантилісти виражали справжні закономірності і потреби економічного розвитку. Важливо відзначити, що меркантилізм пориває з традиціями економічної думки середньовіччя, її пошуками справедливої ціни, осудом лихварства, виправданням регламентації господарського життя, повчальними догмами. Представники меркантилізму допускають вільний рух позичкового відсотка, засуджують нагромадження скарбів і орієнтуються на торгівлю як на джерело капіталістичного прибутку.

Висновок

XV—XVI ст. в історії прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance — відродження). Цей термін вживається на означення періоду відродження античної культури під впливом суттє-вих перемін в соціально-економічному та духовному житті Західної Європи. Але надто спрощено було б вважати, що поняття Відродження відбиває лише смисл тієї епохи і що в духовному житті спостерігається механічне перенесення на тогочасний ґрунт культурного надбання античності. В новій культурі, окрім ренесансу античності, значною мірою знаходить відбиття соціально-економічний та духовний зміст середньовіччя.

Період характеризується несталістю соціально-економічного уст-рою в провідних країнах Західної Європи. То був перехідний період від однієї (феодальної) формації до іншої, до нових, буржуазних виробни-чих відносин. Характеризується він невизначеністю соціально-класо-вої структури, а звідси — неоднорідністю ідеологічних настанов.

Розвиток виробництва, нові суспільні відносини вимагали нової, ініціативної людини, яка почувала б себе не часткою, представником певного соціального стану чи корпорації, а самостійною особистістю, що представляє саму себе.

Формується нова самосвідомість людини, її активна життєва пози-ція, з'являється відчуття особистої сили та таланту. Ідеалом людини епохи Відродження є її різнобічна діяльність. Виникає тип культурного, гуманістичного індивідуалізму, який орієнтується не на практичну економічну діяльність (буржуазний індивідуалізм), а на культуру. Пріоритетним в ієрархії духовних цінностей стає не походження чи багатство, а особисті достоїнства та благородство. Метою життя виступає тепер не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння людям, суспільству, а не Богу. Отже, однією з характерних рис епохи Відродження є також її гуманізм.

Література

Агапова И.И. История экономической мысли. Курс лекций. - М.: Ассоциация авторов и издателей "ТАНДЕМ". Издательство ЭКМОС, 1998 г. - 248 с.

Бакалавр Экономики. Хрестоматия в 3 томах. Российская экономическая академия им. Г.В. Плеханова, Центр кадрового развития. Том 2./под общ. ред. В.И. Видяпина. - Информационно-издательская фирма "Триада", М.., 1999 год, 1056 стр.

История Европы с древнейших времен до наших дней (в восьми томах) т.1. Главная редакционная коллегия: 3.В. Удальцова — председатель , М.М. Наринский — ученый секретарь А.О. Чубарьян—заместитель председателя и др. Академия наук СССР. Институт всеобщей истории. Институт истории СССР. Институт славяноведения и балканистики. (Электронная версия размещенная на сервере - http://history.tuad.nsk.ru)

История Европы с древнейших времен до наших дней (в восьми томах) т.2. Главная редакционная коллегия: 3.В. Удальцова — председатель , М.М. Наринский — ученый секретарь А.О. Чубарьян—заместитель председателя и др. Академия наук СССР. Институт всеобщей истории. Институт истории СССР. Институт славяноведения