РЕФЕРАТ на тему
Альтернативний аналіз джерел фінансування
ПЛАН
ВСТУП
1. Види джерел фінансування інвестиційних проектів
2. Переваги і недоліки альтернативних джерел фінансування
Висновки
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вступ
Інвестиційний проект для своєї реалізації на кожному етапі потребує певної кількості фінансових ресурсів. Всі ресурси, які можна мобілізувати для реалізації проекту можна розділити на внутрішні (належать замовнику проекту) і зовнішні. Як правило, внутрішніх ресурсів для реалізації проектів недостатньо, тому залучення ресурсів із зовнішніх джерел є поширеною практикою.
Актуальність теми роботи зумовлена тим, що більшість суб’єктів господарювання не мають достатнього досвіду по залученню різних альтернативних джерел до фінансування своїх інвестиційних проектів. В силу цього цінним є вивчення, узагальнення і аналіз можливих джерел фінансування інвестиційних проектів в умовах ринкової економіки. З іншого боку актуальність вибраної теми зумовлена ще й тим, що в умовах вітчизняної економіки спостерігається значний дефіцит обсягів фінансування інвестиційної діяльності, що зумовлює додаткові труднощі в пошуку та залученню додаткових джерел фінансування інвестиційних проектів.
Метою роботи являється дослідження і аналіз можливих джерел фінансування інвестиційних проектів підприємств у світовій практиці та вітчизняних умовах.
1. Види джерел фінансування інвестиційних проектів
Принципово всі джерела фінансових ресурсів можна представити у виді наступної послідовності:*
власні фінансові ресурси і внутрішньогосподарські резерви;*
позикові фінансові засоби;*
фінансові засоби, одержувані від продажу акцій;*
пайові й інші внески членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб;*
кошти, які централізуються об'єднаннями підприємств; *
кошти позабюджетних фондів; *
кошти державного бюджету;*
кошти іноземних інвесторів.
Вибір джерел в основному базується на двох факторах: доступності та рівня плати за їх використання.
Механізми залучення фінансових ресурсів досить різноманітні. Серед них виділимо найголовніші:
акціонування;
боргове фінансування;
фінансування на консорційних засадах;
оренда;
пільги;
субсидування
Останнім часом крім традиційних способів (акціонування, боргове фінансування, кредиту-вання, оренда тощо), з'явилися нові, такі, як франчайзинг, лізинг, фортфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Проте поки що в українській практиці фінансування інвестицій вони поширення не дістали.
Розглянемо детальніше основні джерела зовнішнього фінансування інвестиційних проектів.
Залучення капіталу шляхом банківського кредитування дає підприємству можливість придбати основні (капітальні) активи. Висока вартість та довгі строки служби таких активів змушують підприємства створювати довготерміновий чи середньотерміновий борг. Період погашення довготермінової позички у розви-нених країнах звичайно становить 5—7 років. За кордоном довготермінові по-зички на придбання основних активів надають також інші фінансово-кредитні установи (іпотечні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії тощо). Як пра-вило, чим більший термін кредиту, тим менше шансів одержати його у банку, у зв'язку з чим позичальники змушені користуватися послугами інших фінансо-вих закладів, де вартість позики звичайно вища.
Середньотермінові позички менш ризиковані для банків та їх вартість зви-чайно менша. Для них може застосовуватися базова відсоткова ставка чи тро-хи вища базової. Середньотермінові позички використовуються також для при-дбання капітальних активів, але можуть також використовуватися для збіль-шення оборотного капіталу.
Короткотермінові позички (звичайно терміном до 1 року) використовуються на задоволення незапланованих потреб. Зазвичай це поновлювальні кредити для збільшення оборотного капіталу. Але можуть бути також позички під рахунки дебіторів чи позички під товарно-матеріальні запаси.
Фінансування під рахунки дебіторів може здійснюватися з факторингом. Йо-го основою є операція обліку (дисконтування) рахунків-фактур. Вона полягає у тому, що компанія-посередник на основі договору з постачальником товару ку-пує у нього рахунки-фактури з негайною оплатою приблизно 4/5 вартості по-ставки і оплатою частини, що залишилася, у призначений строк незалежно від перерахунку грошей покупцям.
Для підприємства-клієнта факторинг вигідний тим, що основну частину гро-шової виручки воно одержує зразу, економить на розрахунках зі своїми поста-чальниками, оскільки купівля у них товарів з негайною оплатою обходиться де-шевше, ніж купівля у кредит. Крім цього, викуп компанією-посередником ра-хунків-фактур виключає для клієнта ризик неплатежу і, у випадку поставки за кордон, ризик несприятливої зміни валютного курсу.
Існує два різновиди факторингу — конвенційний і конфіденційний. Конвен-ційний факторинг передбачає, що практично всі функції, за винятком виробни-чих, виконує посередницька фірма. Вона бере на себе фінансове, бухгалтерське, інформаційне і рекламне обслуговування, а також кредитування, страхування, збут тощо. Конфіденційний обмежується обліком рахунків-фактур. Цим видом фак-торингу займаються фінансові компанії.
Продаж дебіторської заборгованості може здійснюватися постачальником без регресу (права зворотного викупу) і з регресом (правом зворотної вимоги до по-стачальника повернути сплачену суму).
Фінансування форфейтингом — це форма кредитування експортера банком чи іншим фінансово-кредитним за-кладом шляхом придбання боргових зобов'язань з певним дисконтом (наприк-лад, простих та переказних векселів без права регресу на продавця). Повернення капіталу (банком) здійснюється завдяки продажу боргових зобов'язань на вто-ринному ринку. Форфейтинг використовується, як правило, при експорті вели-ких капітальних активів — машин, обладнання, з тривалою відстрочкою платежу, Форфейтингування дорожче для експортера, ніж банківський кредит, але звіль-няє його від кредитних ризиків та скорочує дебіторську заборгованість.
Форфейтинг передбачає наявність трьох сторін, таких як продавець, поку-пець (інвестор) і банк. Кожна із сторін угоди має свої цілі, що визначаються розміром одержаного доходу.
Метою продавця є реалізація товару, одержання від банку після обліку вексе-лів суму, що дорівнює узгодженій з інвестором (покупцем) ціні товару, і уник-нення фінансового ризику. Для цього він може підвищити договірну ціну на товар і збільшити плату за кредит (відсоткову ставку). Мета покупця (інвестора) — при-дбання товару з мінімальними витратами. Щодо банку, то він намагається одержати дисконтний дохід від обліку векселів, який буде визначатися рівнем облікової ставки і кількістю векселів.
Іпотечні кредити — це позички під заставу нерухомості (іпотеки). Житлові бу-динки, земля, виробничі будівлі та споруди можуть виступати як застава для одер-жання іпотечної позички. Угоди про іпотеку нотаріально завіряються та реєструють-ся у поземельній книзі (регіональних органах управління).