попередньо в одного чи декількох покупців, то не можна спрогнозувати, скільки грошей буде отримано і чи будуть вони отримані взагалі.
Емісія на закордонному ринку є ще дорожчою, і хоч дає можливість доступу до джерел капіталів в усьому світі, оцінки вартості акцій на міжнародних ринках, проте можлива тільки для великих, добре відомих підприємств, яких в Україні лічені одиниці.
Тому більш реальним способом залучення фінансових ресурсів є боргове фінансування. Вказується, що борговому фінансуванню інвестицій властиві певні позитивні риси порівняно з акціонуванням, а саме Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – С. 380:—
Кредитор не претендує на майбутні прибутки підприємства, а має право тільки на одержання обумовленої суми боргу і відсотків по ньому.—
Кредитор не претендує на участь у капіталі підприємства.—
Відсотки і виплати у погашення основної суми боргу значною мірою являють собою відому суму, тому їх можна передбачати і планувати.
Разом з тим, мінусами боргового фінансування є те, що:—
Використання позичкового капіталу призводить до виникнення ризику зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності.—
Як правило, розмір боргу, який може взяти на себе підприємство, обмежений.—
Вартість позичкового капіталу залежить від кон'юнктури фінансового ринку. Коли знижується середня ставка позичкового відсотку на ринку, вико-ристання раніше одержаних підприємством кредитів стає невигідним, оскільки існують більш дешеві альтернативні джерела фінансування.—
При плануванні потрібно враховувати, що для виплати основної суми боргу і відсотків потрібний відповідний грошовий потік.
Українські комерційні банки знають місцеву обстановку краще, ніж будь-яке інше джерело довгострокового фінансування, вони розуміють історичне і нинішнє положення українських підприємств, а також національну фінансову звітність і систему бухгалтерського обліку, можуть запропонувати консультації по зниженню витрат фінансування, ґрунтуючись на своєму досвіді. Тому національні банки мають переваги перед іноземними банками та міжнародними кредитно-інвестиційними інститутами при фінансуванні проектів. У той же час українські банки надзвичайно негативно відносяться до ризику, через що вимагають істотного і ліквідного забезпечення. Через це доступність цього джерела для фінансування інвестиційних проектів є обмеженою колом високонадійних позичальників.
Більшість іноземних банків дуже перебірливі у виборі підприємств, яким вони можуть дати кредит, і воліють кредитувати виробничі, комунальні і телекомунікаційні підприємства, а також експортні галузі. Деякі українські підприємства вже одержали фінансування від іноземних банків через свої філії, зареєстровані за кордоном, але таку схему фінансування важко організувати, через те що вимоги законодавства, що регулює валютний обіг, дуже строгі.
Збільшення присутності іноземних банків в Україні зробило більш ймовірним одержання фінансування з цього джерела.
Фінансування за рахунок позикових засобів, одержуване від іноземних банків, можливо на більш тривалий період і по нижчій вартості, ніж у випадку фінансування від українських банків. Крім того, іноземні банки мають доступ до більш великих сум капіталу. Однак вони вимагають і значно вищої якості підготовки інвестиційних проектів.
Особливу роль можуть відігравати ФГП у фінансуванні інноваційних проектів Кузьмінський В.О. Інноваційно-інвестиційний потенціал фінансово-промислових груп // Фінанси України. – 2003. - №6. – С.114 – 123.. "Ефективність інноваційного проце-су, що являє собою сукупність окремих стадій — наукового розроблення технічної ідеї, нової продукції, доведення її до етапу промислового використання, отриман-ня нового продукту, його комерціалізація, — значною мірою залежить від того, наскільки всі ці стадії інтегровані в одне ціле і забезпечені достатнім фінансуван-ням", — справедливо вважає російський вчений О.В. Мотовилов Мотовилов О. В. Источники капитала для финансирования нововведений. – СПб.: Изд-во СПб ун-та. – 1997. – С.10..
Пільгове фінансування не доступним джерелом коштів для багатьох проектів в умовах України, проте може здійснюватися у таких формах: прямі позики, гарантовані позики, гранти на певні проекти, пайова участь, прямі дотації, страхування. Субсидуючи проект, уряд, звичайно, висуває ті ж умови, що й банк чи інший кредитний заклад, але надані їм пільги заохочують останніх взяти участь у фінансуванні. При цьому держава, як правило, виступає одним з інвесторів чи учасників інвесту-вання. Головним чином це об'єкти виробничої та соціальної інфраструктури чи соціально-політичні програми.
До дотацій за змістом близькі гранти . Відмінність у тому, що вони можуть надаватись на фінансування проекту в цілому. Звітність про їх використання має більш суворий характер, підлягає аудиторським перевіркам. Іноді призначаються менеджери, які стежать за повним виконанням умов гранту. Часто гранти мають вигляд гуманітарної допомоги.
Субвенції на відміну від дотацій та грантів надаються урядом місцевим орга-нам влади та мають цільове призначення. У випадках порушення цих умов вони підля-гають поверненню. Ініціатором субвенцій виступають місцеві органи влади.
Спонсорство та донорство являють собою субсидування інвестиційних проек-тів з боку юридичних та фізичних осіб, благодійних організацій та фондів тощо. Найчастіше спонсори та донори фінансують інтелектуальні інвестиції.
Слід відзначити, що практично всі форми залучення коштів для фінансування інвестиційних проектів мають обмежену ефективність, що в поєднанні з важкодоступністю джерел фінансування зумовлює значні труднощі в фінансуванні інвестиційних проектів і є головною перешкодою на шляху активізації інвестиційної діяльності вітчизняних підприємств.
ВИСНОВКИ
Таким чином світова практика фінансування інвестиційних проектів має чималий досвід залучення коштів за рахунок значної кількості джерел. Однак вітчизняні умови накладають суттєві обмеження на кількість і доступність джерел альтернативного фінансування, з яких все-таки найдоступнішими в багатьох випадках виступають комерційні банки надаючи кредити, або застосовуючи схему фінансового лізингу.
Обмеженість джерел фінансування в українській економіці та їх важкодоступність перетворюють проектування системи фінансування інвестиційного проекту в основному в пошук інвестора. При цьому в наявності явна недостатність власних джерел фінансування і висока вартість зовнішніх джерел. Саме цим зумовлюється в основному низька інвестиційна активність в