Власник робочою силою повинний бути: по-перше, юридично вільною особистістю, тобто мати право розпоряджатися своєю робочою силою, і по-друге, позбавлений засобів виробництва, а отже, і засобів існування.

Як і всі інші товари, робоча сила має вартість і споживчу вартість. Вартість товару робоча сила визначається вартістю тих засобів існування, що необхідні для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримки і продовження життя робітника і його родини. Споживча вартість товару робоча сила виявляється в процесі споживання сили, тобто в процесі праці. На відміну від інших товарів робоча сила створює нову вартість, причому вартість більшу, ніж коштує сама. Надлишок вартості, створеної працею робітника понад вартість його робочої сили, складає прибавочну вартість. Вартість робочої сили і вартість, створювана в процесі її споживання, - величини різні. Різниця між знову створеною вартістю й еквівалентом вартості товару робоча сила складає прибавочну вартість, інакше кажучи, грошовий приріст Д”. Аналіз виробництва прибавочної вартості розкриває розподіл робочого дня на дві частини: необхідний робочий час і прибавочний робочий час. Протягом необхідного робочого часу створюється еквівалент вартості робочої сили, що у цілому відшкодовується найманому робітнику у виді заробітної плати. У прибавочний робочий час, продовжений за межі необхідного, створюється прибавочна вартість. Прибавочна вартість являє собою, таким чином, вартість, створювану протягом прибавочного робочого часу неоплаченою працею найманого робітника.

Капіталіст авансує гроші на покупку засобів виробництва і робочої сили, що є відповідно речовинними й особистими факторами виробництва. Ці фактори відіграють різну роль у процесі створення вартості і прибавочної вартості. Вартість засобів виробництва в процесі праці переноситься на знову створювані споживчій вартості, не змінюючи своєї величини. Та частина капіталу, що втілена в засобах виробництва, називається постійним капіталом, і позначається буквою С. Інша частина капіталу, затрачувана на покупку робочої сили, змінює свою величину, оскільки наймані робітники створюють нову вартість, більшу, ніж вартість, витрачена на покупку робочої сили. Ця частина капіталу (V) називається перемінним капіталом. Створена прибавочна вартість позначається буквою m.

Відношення величини прибавочної вартості до перемінного капіталу (у %) називається нормою прибавочної вартості і може бути виражена формулою

m = m / v * 100 %

Однак капіталіста-підприємця цікавить не норма прибавочної вартості, а її маса (М). Остання залежить також від вартості робочої сили і числа експлуатованих робітників. Масу прибавочної вартості можна записати у виді формули.

М = m / v * V,

де V – загальні витрати на покупку робочої сили.

Таке, загалом марксово розуміння капіталу, було широко розповсюджене на рубежі 19-20 вв. Важливо відзначити, що приведені положення теорії Маркса відносяться головним чином до промислового капіталу, що є лише часткою капіталу взагалі. Марксове розуміння капіталу виявилося, однак, занадто сильно прив'язаним до конкретних умов існування розвитого товарно - капіталістичного господарства, перетворення робочої сили в товар і створення прибавочної вартості. Тим самим Маркс показав лише одне джерело самозростання грошей – експлуатацію найманої робочої сили.

В даний час у світовій економічній науці немає однозначного розуміння капіталу. У самому загальному виді значеннєвий зміст розглянутого поняття зводиться до тлумачення капіталу як блага взагалі, використання якого дозволяє збільшити майбутні блага. Капітал виступає при цьому не обов'язково у формі грошей. Головна його ознака – приносити доход своєму власнику. Такого погляду дотримували, наприклад, видні представники неокласичного напрямку И. Фішер (1867 - 1947), Ф. Найт (1885 - 1974).

Істотне місце в сучасних визначеннях капіталу приділяється характеристиці його як головного елемента виробництва, що виступає в різноманітних формах, включаючи і створення послуг. Видний англійський економіст Дж. Хікс (нар. 1904 р.), приміром, під капіталом розумів сукупність товарів виробничого призначення.

Більш широке розуміння капіталу в працях більшості економістів неокласичного напрямку виявляється насамперед у трактуванні його як запасу благ (багатства), що приносить систематичний доход своєму власнику. Це значний крок вперед у визначенні капіталу, проте подібну характеристику не можна прийняти без застережень, оскільки не всі те, що приносить доход, є капіталом.

Отже, та сама цінність (річ, предмет, благо) може бути чи не бути капіталом у залежності від того, яким чином з її допомогою витягає для себе доход власник цієї цінності. Ніяка цінність не є сама по собі капіталом. Що б стати ним, вона повинна служити засобом самозростання багатства в тій чи іншій формі. Головним критерієм самозростання багатства є його ріст не на основі особистої праці власника.

Таким чином, більш загальний підхід до визначення поняття капіталу може бути наступним:

Капітал – це визначений запас цінностей (благ) у грошовій чи не грошовій формі, що приносить доход своєму власнику, забезпечуючи самозростання багатства, особливо у формі грошей.

3. Суть найманої праці

Сукупність фізичних і духовних здібностей людини є робочою силою. Ці здібності пускаються людиною в хід усякий раз, коли вона виробляє які-небудь споживацькі вартості. Робоча сила може виступати в якості товару, коли вона виноситься на ринок чи продається її власником.

Вартість робочої сили визначається робочим часом, необхідним для відтворення цього специфічного предмета торгівлі. Вартість робочої сили зводиться до вартості визначеної суми життєвих коштів.

Праця - це процес, що відбувається між людиною і природою. У