Вийшовши із Союзу, Україна успадкувала монополізовану, мілітаризовану, центральнокеровану економіку. Серед найважливіших задач на сьогоднішній момент є відмовлення від твердого адміністративного регулювання і демілітаризація економіки, її структурна перебудова на засадах пріоритетності виробництва соціально значимої продукції.

Пропорції між приватним і державним секторами будуть поступово змінюватися на користь першого, але все-таки має бути тривалий період їхнього співіснування. Цей симбіоз з його всілякими конфліктами і тертями буде неминучим протягом досить довгого терміну.

Вибудовуючи парадигму української економіки, потрібно уберегтися від двох крайностей: по-перше, винаходу "своєї" моделі, що подібного немає ніде у світі; по-друге, спроб сліпого запозичення. Український ринок повинний спиратися з одного боку, на змішану економіку з її сильною державною розподільною політикою, що забезпечує достатню підтримку соціально уразливих шарів населення, а з іншого боку - на принципи соціального ринкового господарства, з їх чітко вираженою антитоталітарною спрямованістю. Розроблена модель ринку повинна сполучити умови для розвитку конкурентної економіки й елементи досить твердого економічного регулювання ринку, сильну державну політику і безумовний пріоритет економічної ефективності, недоторканність і всіляку підтримку приватної власності і відносно тривале співіснування заснованих на ній господарських форм із могутнім державним сектором. Одним словом, це повинна бути така модель, яка б передбачала побудову соціально орієнтованої ринкової економіки на фундаменті постсоціалістичної.

Серед головних і випробуваних інструментів регулювання ринкової економіки можна виділити наступні:

фінансово-кредитна система зі розробленими податковою, емісійною і митною політикою, фінансуванням, кредитом, стратегією і тактикою процентних ставок;

механізм ціноутворення і визначене співвідношення в ньому твердих і гнучких, оптових і роздрібних цін з нормативами формування структури ціни;

різні маркетингові макрозусилля, що формують економічні потреби і споживчий попит населення;

інвестиційна політика держави, обсяг і структура вироблених товарів, форми їхньої закупівлі і реалізації, квоти виробництва, експортно-імпортна політика;

елементи і припустимі межі надзвичайності при реалізації економічних програм в екстремальних умовах перехідного періоду, а також інші важелі регулювання.

Саме регулювання ринку повинне складати левину частку того, чим необхідно сьогодні займатися уряду України. При цьому не повинне скластися положення, коли державна опіка буде поширюватися тільки на державний сектор економіки, а приватний сектор буде або наданий самому собі, або обкладений немислимими адміністративно-економічними шлагбаумами. За винятком підприємств-монополістів, правила ринкової гри, у тому числі і регулювання економіки, повинні бути однакові для усіх. При цьому не можна не сказати кілька слів про такий найважливіше доповнення до державного впливу на макро- і мікроекономічні процеси, як планування.

Усе сказане дозволяє зробити висновок, що мова сьогодні йде не стільки про багатоваріантний вибір моделей української економіки, скільки про його зумовленість раніше сформованими політико-економічними обставинами макрорівня. Ні домінування планово-розпорядницьких початків, ні акцент на форсовано створені сугубо ринкові, а в існуючій ситуації такі, що обертаються своєю протилежністю способи балансу обмежених ресурсів і необмежених потреб, не обіцяють оптимістичних перспектив розвитку соціально орієнтованій ринковій економіці в Україні. Перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки припускає необхідність широкомасштабного державного регулювання економіки, тобто наявність регульованого ринку у всіх сферах суспільного виробництва. Таке регулювання здійснюється як економічними, так і адміністративними методами. Їх варто не протиставляти, а органічно сполучити, виходячи з того, якою мірою адміністративне регулювання відповідає вимогам об'єктивного розвитку, нинішнього стану економіки й ін.

У підсумку вимальовуються такі контури моделі ринкової економіки України. По-перше, це повинен бути соціально орієнтований ринок, що гармонійно сполучить антитоталітарний механізм соціального ринкового господарства й економічне макрорегулювання змішаної економіки.

По-друге, нова модель економіки повинна передбачати, з одного боку, відносно тривале співіснування сильного державного і приватного сектора економіки. Разом з тим, курс на якнайшвидше становлення приватного сектора не повинний означати штучний і форсований розділ державних підприємств, їх негайну поголовну передачу в приватні руки. Такі проблеми повинні зважуватися поступово і за допомогою механізмів конкуренції, роздержавлення, приватизації, банкрутства, злиттів, поглинань і інших трансформацій.

По-третє, і в найближчому майбутньому економіка України не може бути нічим іншим, крім як двоїстою економікою, одним з головних критеріїв керованості якої буде суперечлива єдність достатно твердого регулювання економіки і ринкового саморегулювання. Причому ослаблення і звуження сфери макрорегулювання повинне відбуватися тільки в міру становлення і наростання ринкового саморегулювання в його цивілізованих формах.

По-четверте, посилення ринкової орієнтації і ринкових тенденцій у сфері економіки повинне відбуватися на тлі аналогічного посилення ролі держави в соціальній сфері.

По-п'яте, у сформованій політико-економічній ситуації економіка України повинна являти собою не сепаратистську, а унітарну конструкцію, з істотними елементами регіонального самогосподарювання.

З огляду на кількість і серйозність економічних проблем, Уряду України необхідне проведення глибоких структурних і інституціональних реформ.

Висновки

Ми живемо в дуже цікавий і важкий час, час різких і глибоких економічних, політичних і соціальних змін в Україні і інших країнах СНД. Зруйновано звичні стереотипи сприйняття світу, відбувається глибоке переосмислення базових, концептуальних постулатів у теорії суспільного розвитку. Економічна сфера виступає як економічний простір, у якому організується господарське життя країни, здійснюється взаємодія всіх галузей економіки, а також міжнародне економічне співробітництво. Тут безпосередньо втілюються в життя економічна свідомість людей, їхня матеріальна зацікавленість у результатах своєї виробничої діяльності, а також їхні творчі здібності. В економічній сфері здійснюється взаємодія всіх об'єктивних і суб'єктивних факторів розвитку економіки. Значення даної сфери для розвитку суспільства є основним. Тому вивчення економічного змісту суспільних відносин є передумовою їх правильного формування на практиці.

Вибудовуючи парадигму української економіки, потрібно уберегтися від двох крайностей: по-перше, винаходу