Якщо ж спочатку здійснюється угода з продажу валюти, а зворотна їй угода є покупкою валюти, цей своп називається “продав/купив”.

Як правило, угода “своп” проводиться з одним контрагентом, тобто обидві конверсії здійснюються з тим самим банком. Однак допускається називати “своп” комбінацію двох протилежних конверсійних угод з різними датами валютування на однакову суму, ув'язнених з різними банками.

По термінах валютні свопи можна розділити на три види:

стандартні свопи. Якщо банк здійснює першу угоду “на споті”, а зворотну їй на умовах тижневого форварда, такий своп називається “спот-уик”;

короткі одноденні свопи. Якщо перша угода здійснюється з датою валютування “завтра”, а зворотна угода “на споті”, такий своп зветься “том-некст”;

форвардні свопи. Для форвардних свопів характерне сполучення двох угод “аутрайт”, коли більш близька за терміном угода укладається на умовах форварда, зворотна їй угода — на умовах більш пізнього форварда. №1 / 2001 М.: изд. группа «Дело и сервис» 

3 Використання деривативів у фінансовій
діяльності корпорацій

Світова практика переконливо показує переваги акціонерної форми володіння підприємством. Особливо ці переваги очевидні у випадку великих компаній, побудованих на корпоративних принципах – з повним поділом функцій власності і керування підприємством. Акції таких корпорацій можуть здобуватися і купуватися на фондовому ринку. 

Для залучення іноземних інвестицій великі компанії мають у своєму розпорядженні можливість виходу на закордонні фондові ринки без допуску до лістингу на біржах. Для цього вони можуть використовувати американські (ADR) і німецькі (GDR) депозитарні розписки на вже емітовані ними акції, що звертаються на ринку. Наприклад, акції російського емітента депонуються в російському відділенні якого-небудь великого американського (або німецького) банку, що стає їхнім номінальним власником. У свою чергу банк випускає ADR, що є свідченням його володіння акціями російської компанії і гарантією для іноземного інвестора виплати йому дивідендів. На американській (або німецької) біржі здійснюється торгівля не самими акціями, а випущеними банком депозитарними розписками. Так, депозитарієм РАО ЄЕС Росії й інших великих російських компаній є відомий Bank of New York (BoNY). Загальна сума випущених цим банком на американський ринок ADR складає кілька мільярдів доларів. У зв'язку з позовом, пред'явленим до цього банку його колишнім віце-президентом Н. Кагаловською, може виникнути небезпека арешту російським судом всіх активів московського відділення банку, у тому числі і депонованих у ньому ADR РАО ЄЕС Росії.

Депозитарні розписки - цінні папери, що представляють визначену кількість акцій, і тих, реєструються на фондових біржах за межами країни-емітента. Депозитарні розписки вперше були випущені в США в 1928 р.

Виділяють депозитарні розписки трьох рівнів. Депозитарні розписки першого рівня (“торгівельна” форма) звертаються на позабіржовому ринку, і при цьому емітент не зобов'язаний надавати фінансову звітність. Депозитарні розписки другого рівня (“лістингова” форма) використовується емітентом для реєстрації на закордонних біржах. Депозитарні розписки третього рівня (форма “пропозиції”) застосовується для акумуляції капіталу за кордоном, що особливо важливо у випадках, коли на ринку цінних паперів існують обмеження для нерезидентів. При цьому ризик депозитарних розписок мінімальний, оскільки їхня емісія здійснюється у вільно конвертованих валютах. Фельдман А. Б. Основы рынка производных ценных бумаг .Учебно-практическое пособие.- М.: ИНФРА-М, 1996.- 96 с.

Поява депозитарних розписок на акції компаній з СНД привело до того, що фактично ті самі цінні папери стали торгуватися на зовсім різних ринках з різним рівнем розвитку, різними підходами до визначення ціни і різною психологією інвесторів. Це стало причиною різниці в цінах між акціями компаній на вітчизняному ринку і депозитарних розписках на ці акції на закордонних фондових ринках, що, у свою чергу, створило можливості для здійснення просторового арбітражу.

Уявімо, наприклад, що в "заможного" американського інвестора, який добре знає американський ринок акцій та має портфель цінних паперів і, в принципі, задоволений його прибутковістю, у якого з'являється можливість придбати ДР РАО "Газпром" або ВАТ "Укрнафта". Думаємо, ніхто не заперечить той факт, що в очах американців це будуть ризикові вкладення, у той час як для російського або українського інвестора ці емітенти уособлюють лідерів національних фондових ринків. І саме тут утвориться різниця в ціні, обумовлена різницею в оцінці. Така різниця повинна була б залучити торговців і додатково викликати інтерес до російських і українських паперів, але замість цього розписки залучили тіньовиків. Виталий Шапран, Журнал "" № 6(10)/2002 г

Дуже важливо, що змінивши різницю між цінами на зовнішньому і внутрішньому ринку так, щоб вартість акції в США або Європі була більшої, ніж вартість на внутрішньому ринку, ініціатор випуску ДР може повернути фінансові потоки в зворотному напрямку, тобто з офшорної юрисдикції коштів будуть переспрямовані в країну реєстрації емітента. Практика показує, що різниця між цінами неоднорідна. Наприклад, по багатьох українських емітентах різниця ціни АДА в Берліні й у Києві доходила до +/- 50%. Подібні схеми потрібні для великих компаній, що мають широке коло інтересів за рубежем, вони ідеально підходять для експортерів або імпортерів з розвитий філіальною мережею. Говорити про те, що приведена схема - це схема для тіньового сектора, поки не можна, тому що в Україні немає нормативів, що обмежують подібні операції. У Росії арбітраж стало здійснювати легше, але обґрунтувати ініціаторові випуску велику різницю зовнішньої і внутрішньої ціни стало практично неможливо.

У 2000-2001 р. з ініціативи ряду міноритарних акціонерів РАО "Газпром" у Лондоні під егідою юридичної фірми "Class Law" були ініційовані збори акціонерів Газпрому зі США і Європи, що висловили російській владі своє невдоволення діями