У залежності від рівня державних структур, які встановлюють подат-ки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві.

Загальнодержавні податки - це податки, що встановлюються Вер-ховною Радою України і стягуються на всій території країни. До них на-лежать: податок на додану вартість, податок на прибуток, податок на зем-лю, податок на транспортні засоби й інші самохідні машини та механізми, податок на промисел, прибутковий податок з доходів громадян та ін.

Місцеві податки - це податки, які встановлюють місцеві органи вла-ди, і вони є обов'язковими для сплати на даній території. До місцевих по-датків належать: комунальний податок, податок з реклами, а також низка зборів: готельний, ринковий, курортний, збір за видачу ордера на квартиру та ін.

У залежності від напрямку використання податки поділяються на за-гальні та цільові (спеціальні).

Загальні податки - це податки, які не мають цільового призначення і використовуються державою на загальнодержавні заходи (утримання ор-ганів управління, оборону країни та ін.). До них можна віднести податок на прибуток, податок на додану вартість, прибутковий податок з доходів громадян, акцизний збір тощо.

Цільові (спеціальні) податки - це податки, які встановлюють для фі-нансування спеціальних заходів. Так, податок на землю використовується , для фінансування витрат, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель, підвищенням їх родючості, введенням державного земе-льного кадастру, землевпорядкуванням та ін.

Кожен вид податку повинен мати відповідне джерело його сплати.

Джерела сплати податків і податкових платежів - це доход їх платни-. ка, з якого сплачуються відповідні податки і платежі. Джерело може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (наприклад, коли опо-датковується сам доход - прибуток, то об'єкт оподаткування та джерело збігаються), а може й не мати відношення до об'єкта оподаткування (наприклад, податок на транспортні засоби нараховується з обсягу, наприклад, податок на транспортні засоби нараховується з обсягу циліндрів двигуна автомобіля, а сплачується з доходу). Формування джерел сплати податків пов'язане з виробництвом і розподілом національного доходу. Під час розподілу виробленого національного доходу формується фонд оплати праці працівників і чистий доход підприємства, які є джерелом сплати податків. На сьогодні розрізняють чотири види доходів: рента, процент, заробітна плата, підприємницький доход.

Рента - це доход господарюючих суб'єктів, отримання якого обумо-влено факторами, що не залежать від їх діяльності. Цей доход приносить, як правило, такий фактор виробництва, як земля, що включає всі її приро-дні ресурси (ліси, водні ресурси, родовища корисних копалин і т.д.). Дже-рела створення ренти різноманітні. Наприклад, у добувних галузях вона створюється на підприємствах, що розташовані в більш сприятливих умо-вах виробництва (менша глибина покладу й більша товща шару, близьке розташування споживачів і т.д.), які дозволяють добувати дешевшу проду-кцію в порівнянні з аналогічними підприємствами, які знаходяться в гір-ших умовах. Рента, яку отримує господарюючий суб'єкт як доход, вно-ситься ним до бюджету у вигляді відповідного платежу.

Процент - це доход на вкладений капітал або інвестовані ресурси (кошти виробництва та ін.). Цей доход можуть отримувати як юридичні, так і фізичні особи. Таким чином, він може бути джерелом сплати як пря-мих, так і непрямих податків.

Заробітна плата - доход, якій сплачується працівникам за викорис-тання їх праці (робочої сили). Вона є часткою національного доходу, який надходить до особистого споживання. Цей доход може бути джерелом сплати також як прямих (прибуткового податку), так і непрямих (ПДВ, акцизу) податків.

Підприємницький доход - це доход, який отриманий в результаті підприємницької діяльності, він є джерелом сплати прямих податків під-приємців - податку на прибуток та ін.

Аналізуючи джерела платежів відносно доходів юридичних та фізич-них осіб і безпосередньо платників податків, слід відзначити, що якщо джерелом сплати прямих податків (податку на прибуток та ін.) в юридич-них осіб є безпосередньо їх прибуток, а джерелом непрямих (ПДВ, акциз-ного збору тощо) - у кінцевому підсумку також прибуток (бо віднесення їх на збільшення собівартості проданої продукції і послуг зменшує на відпо-відну величину прибуток), тобто сплачуються вони до бюджету безпосе-редньо з виручки. Що стосується фізичних осіб, то утримані з їхніх дохо-дів (як джерела податків) прямі податки (прибутковий податок) сплачу-ються до бюджету з виручки господарюючих суб'єктів. Непрямі ж податки (ПДВ, акцизний збір) стягуються з фізичних осіб через ціни товарів і послуг, що продаються, а перераховуються до бюджету продавцями товарів і послуг із отриманої виручки. Таким чином, якщо джерела сплати податків у юридичних і фізичних осіб різні, то сплачуються вони до бюджету гос-подарюючими суб'єктами з виручки.

1.2. Фактори, що визначають обсяг податків і обов’язкових платежів підприємства

Оподаткування пов'язане з використанням таких ключових термінів і понять, як суб'єкт, об'єкт і ставка оподаткуван-ня, одиниця виміру, податковий період.

Суб'єкт оподаткування або платник податку - це той, хто сплачує податок, тобто юридична чи фізична особа, яка зобов'язана згідно з чин-ним законодавством сплачувати відповідні податки і податкові платежі. В окремих випадках між платником податку і державою може знаходитись уповноважений орган, служба, які утримують податок з платників, перера-ховують його до бюджету і відповідальні за це. Таке має місце, наприклад, при утриманні прибуткового податку з доходів робітників і службовців обліковою службою підприємства і перерахування його до бюджету.

Суб'єкт оподаткування повинен мати самостійне джерело доходу і бути зареєстрованим у податковому органі.

Поняття «платник податку» переважно є відносним, тому що в бі-льшості випадків цей суб'єкт (платник) є лише опосередкованою, транзит-ною ланкою проходження податків. Він не стільки сплачує податок, скіль-ки здійснює перерахування до