Тема: Склад власних, залучених та запозичених фінансових ресурсів інвесторів.

Структура інвестиційних джерел формується залежно від організаційно-правової форми підприємств, кон'юнктури ринку та інших факторів. Вона складається з власних, позикових і залучених коштів вітчизняних та іноземних інвесторів, а також із бюджетних асигнувань, що використовуються в разі зацікавленості в інвестиційних проектах центральних або місцевих органів влади. До основних джерел самофінансування відносять власні накопичення підприємств у вигляді нерозподіленого прибутку та амортизації, що доповнюються певною часткою емісії цінних паперів і кредитів, одержуваних із ринку позичкових капіталів. Система фінансового забезпечення інвестиційного процесу являє собою органічну єдність джерел фінансування інвестиційної діяльності (бюджетне асигнування, власні накопичення, позикові кошти, залучені ресурси)

Рис. Джерела фінансування інвестиційної діяльності.

Становлення системи самофінансування підприємств усіх форм власності передбачає збільшення частки власних джерел (прибутку та амортизації) у фінансуванні інвестиційних програм підприємств. При цьому власні накопичення інвестора доповнюються кредитними джерелами, а також таким фінансовим джерелом, як емісія цінних паперів, зокрема акцій та облігацій. Зауважимо, що в західних країнах рівень самофінансування вважається високим, якщо питома вага власних джерел сягає 60% та більше від загального обсягу фінансування.

Оцінку рівня оптимальності структури джерел фінансування промислових підприємств пропонується визначати так:

де Ко — коефіцієнт оптимальності;

Св - - власні кошти;

Сз — залучені кошти;

Сп - позичені кошти;

Сба - бюджетні асигнування.

Порівнюючи коефіцієнт оптимальності структури джерел попереднього періоду з базовим, можна зробити висновок про рівень ефективності самофінансування. Зниження коефіцієнта порівняно з базовим характеризує зниження рівня самофінансування. Це означає посилення залежності інвесторів від ринку позичкових капіталів, у тому числі його фінансового сектора. Таке співвідношення джерел характерне для періодів структурної перебудови того чи іншого підприємства, галузі чи економіки в цілому. Підвищення частки власних коштів у ринкових умовах свідчить про відносну стабілізацію розвитку економічної системи.

Вирішуючи питання про вибір джерел фінансування необхідно враховувати такі моменти. По-перше, в разі залучення позичених коштів величина планованого річного ефекту, зокрема приросту прибутку, отриманого від здійснення заходів програми технічного розвитку підприємства, має бути зменшена на суму плати за кредит. Це знижує віддачу від витрат підприємства і накладає обмеження на залучення ним позикових коштів. По-друге, терміни окупності позикових витрат не повинні перевищувати термінів погашення кредиту. Отже, умовою, що виправдовує залучення позикових коштів до фінансування програм технічного розвитку, пропонується необхідність виконання нерівності:

де ?Пр — величина річного приросту прибутку від здійснення заходів програми технічного розвитку, тис. грн.;

де р — річна процентна ставка плати за кредит, % ;

Sпоз - розмір залучених позикових коштів, тис. грн.;

Т -- термін погашення кредиту, років.

З метою перетворення цієї нерівності запишемо ?Пр у такому вигляді:

?Пр = Кеф * (SВЛ + Sпоз),

де Kеф - - коефіцієнт ефективності витрат, розрахований відношенням приросту прибутку, отриманого від проведення заходів технічного розвитку, до загальної суми витрат (власних і позикових) на їх здійснення;

Sвл, Sпоз — власні й позикові кошти, що йдуть на фінансування програми технічного розвитку підприємства, тис. грн.

З урахуванням цього нерівність набуває такого вигляду:

Після відповідних математичних перетворень вона матиме вигляд:

У правій частині цієї нерівності ми одержали питому вагу позикових коштів у загальних витратах на проведення заходів програми технічного розвитку. Цей показник дає змогу оцінити ступінь залежності підприємства від залучених позикових коштів. Він може служити однією з характеристик стійкості становища підприємства.

Список використаної літератури.

Черваньов Д.М., Рейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 1999. – 514 с.

Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: навч. посіб. – 2001 г. МАУП.

Щукін Б.М. Аналіз інвестиційних проектів: Конспект лекцій / Б.М. Щукін. – К.: МАУП, 2002. – 126 с.

Загородній А.Г., Стадницький Ю.І. Менеджмент реальних інвестицій: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 209 с.