Про життя людей за часів гомерівської Греції відомості дійшли через шедеври античної культури – “Іліаду” та “Одисею”. Про приватне життя простих людей ці твори розповідають мало. Ми знаємо, як вже було сказано про розподіл праці, про значну спеціалізацію ремісників, але немає ніяких даних чи були ремісники вільними або рабами і чи залежали вони від царя або працювали самостійно.

Щодо одягу, який носили за цих часів ми знаходимо згадку про льняні хітони, про верхній одяг, визначений знайомим нам по поемам Гомера терміном “фарос”, причому розрізняється “фарос” царський і “фарос” гепетів, “фарос” льняний та фарос призначений у подарунок один одному.

Таким же разнообразям відмічені і предмети домашнього вжитку: наряду із відомими у класичній Греції амфорами та гідріями існували і особливі ванни із теракоти (три такі ванни були знайдені у Пілосі), і багато інших сосудів, назв яких поки що не вдалося розшифрувати. Добросовісно складені інвентарні описи дозволяють, наприклад, виділити різноманітні види кубків: великі і маленькі, з ушками і без них. Так же обстоїть справа і з меблями. У поемах йде мова про кам’яні столи різних типів: інструктовані золотом та сріблом, ебеновим деревом та слоновою кісткою, круглі, зі спіральним орнаментом, із різною кількістю ножек і т.д. Із цього видно, що мова йде про предмети розкоші для царя і аристократії.

Також важливим елементом життя греків була участь у іграх, які проводилися у різних пунктах країни. Ігри ці носили, особливо у перші століття свого існування, характер аристократичний. Ігри давали релігійну санкцію фізичним достоїнствам – “арте”, що полегшували властвування над людьми. Не потрібно, мабуть, казати, що брати участь у іграх не могло не напіввільне населення, ні раби, ні іноземці.

Загальний огляд життя греків у епоху архаїки

Про приватні будинки греків того часу ми майже нічого не знаємо. Можна, все ж таки сказати, що оселі були скромні, частіше всього одноповерхові.

Напроти, одяг відрізнявся, особливо у заможних громадян, східною пишнотою. Як вбачається із епічних текстів, чоловіки носили короткі хітони, а виходячи із дому одягали широкі накидки – хлайни. Жінки носили зверху хітонів розкішний широкий одяг – пеплуми, стягнуті поясами. Зі сходу прийшла мода на довгі льняні хітони для чоловіків, які доходили до щиколоток; у волосся вставляли золоті наколки, про які згадує Фукідід, кажучи про Афіни того періоду. Тоді ж появився характерний для більш пізнішої, класичної епохи прямокутній гіматій, який перекидався через ліве плече, протягувався під правою рукою і знову закріплювався на лівому плечі; цей одяг відомий нам по скульптурам класичного періоду, хоча б по статуї Демосфена.

Соціальне розшарування не могло не відобразитися і в одязі. Аристократична молодь, яка їздила верхи, укривалася овальним плащем – хламідою, ремісник же довольствувався шерстяною ексомідою, перекинутою через ліве плече, щоб праве плече і руки були вільними. У іонійських жінок на зміну пеплуму прийшли також довгі льняні хітони. У доричних полісах розповсюджені були короткі хітони і короткі плащі – трібони.

Змінювалися і шлюбно-сімейні відносини. У часи Гомера наречений викупав наречену, надаючи її рідним багаті подарунки. У епоху архаїки все більш поширювався звичай наділяти наречену посагом.

Основою шлюбного союзу була угода між родичами наречених. Після принесення численних жертв та вознесіння молитов богам – покровителям шлюбу і сім’ї – починалися весільні торжества та піри у будинку батька нареченої, у яких приймали участь і жінки. Заходило сонце – і весільна процесія супроводжувала наречену у будинок її чоловіка, співаючи гімни на честь бога Гіменея.

Східний вплив, який відобразився в одязі греків у епоху архаїки, можна побачити також і у погрібальних обрядах. З’явилися професійні плакальщиці, які били себе у груди і рвали на собі волосся, причитаючи над помершим.

Після ритуального оплакування, обмивання та умащення тіла різноманітними мазями на наступний день здійснювалося саме погребіння: під акомпонемент флейт та ридання плакальщиць небіжчика несли на цвинтар за містом. При цьому не забували вкласти небіжчику у рота монету – плату Херону, який перевози душі померлих у царство Аїда.

Мабуть існувала ще і кремація, про яку кажуть поеми Гомера: тіло спалювали на великому вогнищі, разом із предметами, які були дорогими для небіжчика, під трикратне “Прощавай!” всіх учасників церемонії, яка завершувалася ритуальним питтям молока, вина і меду.

Дуже цікавим для дослідників являється приватне життя спартанців, яке повністю було підконтрольне державі.

Із самого дитинства спартанцем займалася держава, піклуючись про виховання перед за все дисциплінованого воїна. Слабкі та немічні не потрібні були такій державі, і тому від слабких, хворих дітей тут намагалися позбутися якомога раніше. Як казав Демарат у Геродота, спартанці були вільними, але вільними не у всіх відносинах: вони підкорялися законам держави. У Спарті було створено суспільство, яке було побудовано за принципом військового табору.

Закони визначали, щоб із семи років молодий спартіат зростав вдалині від батьківської оселі, в оточені своїх однолітків, під командуванням старших, 20 – 30 років. Головна увага приділялася гімнастиці та хоровому співанню бойових гімнів та маршів. Суворість виховання, яка увійшла у прислів’я, особливо наглядно проявлялася у щорічному биттю юнаків у святилищі Артемиди, причому