Досягнувши 20 років, молода людина ставала рівноправним членом суспільства спартіатів. Віднині він був вправі і зобов’язан приймати участь у сумісних воїнських трапезах – фідітіях для яких кожен спартіат доставляв щомісячно певну кількість ячменю, сиру, вина, фіг та грошей.

Так як виробничою працею займалися іліоти, спартіати могли проводити життя у тренуваннях і полюванні, проживаючи у палатках, у оточенні сотень собі подібних.

У Спарті для того, щоб зберегти традиційний уклад життя від усяких “новинок”, були прийняті закони проти розкоші.

Так, наприклад, двері та дахи спартанських будинків дозволялося виготовляти тільки із дерева – топором та пилкою. Розкішні плаття були поставлені поза законом: в незалежності від майнового стану спартіати носили однакові короткі плащі і тому вважали себе рівними.

Життя греків за часів класичної Греції та епохи еллінізму

Місцем зустрічей афінян та фізичних тренувань були гімнасіони та палестри. Гімнесіонами називалися державні установи, на чолі яких стояли так звані софроністи, що призначалися народними зборами. “Софроніст” означало людина, яка піклується про добродетелі, оскільки спорт у Афінах мав на меті навити людину володіти собою, дотримуватись правил чесної гри, возвишати свій дух. Афіняни, як і інші греки, займалися більш за все бігом, включаючи біг на довгі дистанції, біг із факелами або іншими грузами, біг у повному воїнському спорядженні. Полюбляли також такі види спорту як гонки на колісницях, стрибки, метання диску і коп’я, кулачними боями, боротьбою та стрільбою з луку.

“Місто наше – школа всієї Еллади, і думаю, що кожен із нас сам собою може із легкістю проявити свою особистість у самих різноманітних життєвих умовах” – казав у своїй промові Перікл у Фукідіда. Але життя у цьому багатому та освіченому місті великих можливостей була простою і не мала нічого спільного із тією розкішшю, якою оточували себе вищі прошарки міського населення Сходу або, пізніше Стародавнього Риму.

Рядовий афіняни був невибагливим у тому, що стосувалося їжі, одягу, житла. У V столітті до н.е., на відміну від століття, що передувало, на вулицях не можливо було побачити чоловіків, вдягнених за іонійською або східною модою у пурпур, зі щегольсвом підстриженими довгими бородами, золотими заколками у волоссі.

Афінська шерстяна пряжа витіснила привезені здалеку тонкі тканини. На зміну довгому іонійському хітону у чоловіків прийшов короткий доричний хітон, а хітон у жінок став схожим на стародавній пеплум.

Аристократія і у демократичних Афінах намагалася виділитися своїми нарядами: так, прихильники аристократичної Спарти одягали короткі спартанські плащі, трібони, а аристократична молодь, що служила у конниці, з охотою прикрашала свої хламіди золотом та пурпуром.

Прості афіняни одягалися скромно, так що на вулиці, як тоді говорили, важко було відрізнити вільного від раба.

Скромним був і стіл афінян. Герої Гомера не могли обходитися без м’яса, а жителі Афін епохи архаїки та класичної Греції харчувалися перш за все овочами: цибулею, часником, салатом. Улюбленим блюдом була і риба. Дуже багато риби, особливо маринованої та солоної, привозили з берегів Чорного моря. Оливки, фіги та незмінний ячмінний хліб завершували меню простого афінянина.

Однообразність та скудність щоденного буття греки пожвавлювали симпосіонами – пірами. У залу, де пирували греки, вносили кратери із вином та закуски: сир, оливки, фініки, дині. Вино змішували із водою, частіше всього у відношенні 1:3. Пити чисте, нерозбавлене вино вважалося варваським звичаєм.

Як саме буде проходити пір, вирішував сімпосіарх, який і визначав, з яких сосудів пити і у якій пропорції змішувати вино із водою. Під час сімпосіона співали пісні. Особливо популярною була пісня про Гармодія і Аристогона, вбивць тирана Гиппарха, сина Пісистрата. Вже у епоху архаїки грецький симпосіон часто становився поетичним турніром.

В Афінах другої половини V століття до н.е., де навчали молодь Сократ і софісти, на пірах велися філософськи спори, змагалися у риториці. Очевидно, що не на всіх пірах атмосфера була така насичена інтелектуально, як на тому, що описав Платон (діалог “Пір”). Учасники сімпосіонов не чуралися звичайно і простих ігр та забав, як, наприклад, популярний тоді коттаб, що вимагав від гравців вміння певним чином вилити залишки вина із чаші, або ігри у кості. Ще цікавішими робила піри присутність гетер чи хоча б флейтисток чи фокусників.

Приймали участь у сімпосіонах тільки чоловіки, які високо цінували таку можливість дружнього спілкування. У Афінах, як і взагалі у іонійських областях, жінка користувалася куди меншою свободою, ніж чоловіки. Як і східні жінки, афінянки проводили час удома, займаючись господарством. Само собою жінки у заможних домах жили не так скучно і однообразно. Вазові розписи являють нам гречанок, які зайняті не тільки прядінням шерсті чи вишиванням, але і такими розвагами, як гра у м’яч. Немало часу присвячувала афінянка із заможної родини догляду за собою, купанню та макіяжу, створенню зачісок – все це також зображено на вазах зі всією відкритістю. Хоча моди у Афінах епохи Перікла були дуже простими, розписи на керамиці являють нам велику кількість зачісок, прикрас, головних уборів та стрічок, хітонов та гаматіїв.

Шлюби укладалися частіше всього за майновими причинами, причому сама наречена ніяк не могла вплинути на свою долю. Але це не означає, що наречену завжди очікувала гірка доля. Чисельні надгробні стели, покриті самими сентиментальними надписами, кажуть про те, що зовсім не рідко подружнє життя будувалося на щирій любові та повазі.

Зате у суспільному, тим паче політичному житті жінки у Афінах не