відповідно їхнє зниження на нове будівництво; напрямок інвестицій переважно в базові галузі машинобудування, сільського господарства; поліпшення структури капітальних вкладень у ресурсодобувні, переробні галузі; збільшення частки довгострокових вкладень в активну частину основних фондів.
Державне регулювання інвестиційної діяльності повинно здійснюватися економічними методами через механізм оподатковування, амортизаційну політику, надання бюджетних асигнувань на фінансування інвестицій. Реалізації намічених напрямків інвестиційної політики повинні сприяти нові типи вітчизняних організацій, що працюють в області економічної, інформаційної й управлінської підтримки проектів, включаючи і відповідні міністерства; формування нових ринкових структур, що будують свою роботу на проектній основі; активне залучення до реалізації окремих проектів іноземних підрядчиків і інвесторів, що широко використовують світову практику; реорганізація планово-розподільної системи фінансування інвестиційних проектів.
Список використаної літератури
Віторт Т.В. Інвестиції та економічне зростання: взаємозв'язок у перехідній економіці — Х.: Харківський національний ун-т ім. В.Н. Каразіна, 2002. — 163 с.
Грабенко О.В. Управління реальними інвестиціями на підприємстві // Фінанси України. – 2001. - №11. – С. 105 – 109.
Губанова Л.І. Оцінка інвестиційних проектів // Фінанси України. – 2001. - №10. – С. 126-133.
Єлейко Я.І., Єлейко О.І., Раєвський К.Є. Інвестиції, ризик, прогноз: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т. — К.; Л., 2000. — 176 с.
Козик В.В., Федоровський В.А. Оцінка ефективності інвестиційних проектів // Фінанси України. – 2001. - №4. – С.59 – 65.
Підхомний О.М. Концептуальні засади підвищення ефективності інвестиційних рішень суб’єктів фінансового ринку // Фінанси України. – 2001. - №9. – С. 123 – 130.
Пікус Р.В. Управління інвестиційними ризиками // Фінанси України. – 2001. - №11. – С. 105 – 109.