Українська сторона має враховувати й те, що диференціація ставки обслуговування кредитів залежно від їх розмірів стала новим елементом у політиці МВФ від 2000 р. Відтепер, якщо загальна сума отриманих будь-якою країною будь-яких кредитних ресурсів перевищить 200% квоти цієї країни, то за обслуговування тієї частки, яка перевищуватиме 200%, стягуватиметься додатково 1%. Якщо ж обсяг запозичених коштів перевищить 300% квоти країни, то вартість обслуговування "надпорогової" суми зросте вже на 2%.

На відміну від подорожчання кредитів, що виділялися через спеціальні кредитні механізми, пільгове кредитування, особливо у формі надання надзвичайної допомоги, після останніх змін стало ще привабливішим для країн-реципієнтів. Якщо раніше надзвичайна допомога МВФ здійснювалась за рахунок "гнучкого використання наявних механізмів" і ніяких спеціальних кредитних механізмів для її надання не існувало, то відтепер, за рішенням Ради директорів, такий механізм буде створено.

Статус члена МВФ Україна отримала 3 вересня 1992 р. МВФ виділив для України системну трансформаційну позику (СТФ) та резервний кредит "стенд-бай". У 1994р. Україна отримала перший транш (371 млн. дол.). Кошти використовувались на збільшення офіційних резервів НБУ, на проведення валютних інтервенцій для підтримки курсу національної валюти. Строк боргового зобов’язання по СТП становить 10 років., а термін відстрочки
основних виплат (пільговий період, протягом якого необхідно сплачувати лише відсотки) - 4,5 роки. Загальна сума резервного кредиту "стенд- бай" становить 100% квоти. Відсоткова ставка по кредитах МВФ становить 6-
7% на рік.

Програма кредитування "стенд-бай", що розпочалася після завершення програми СТФ, так і не була завершена в Україні у визначені строки, її зупиняли, потім поновлювали, і, нарешті, вона переросла у нову програму ЕФФ, яка полягає у тому ж обміні програми "реформування" на наступні
транші. Але якщо за попередніми програмами невиконання "реформаторських" вимог фонду призводило до зупинки подальшого фінансування, то, за програмою ЕФФ невиконання частини вимог МВФ все ж дозволяє отримати кредит. За Україною числиться борг у більш ніж $3 млрд., і фонд надає кредити рівно на суму, якої вистачає на погашення поточних зобов'язань України перед ним же. Наявність значної заборгованості залишає МВФ важелі
впливу на деякі рішення уряду: наприклад, майже
неможливо ухилитись від виконання вимог, що прямо стосуються забезпечення зовнішніх зобов’язань (посилення фіскального адміністрування,
приватизація великих об'єктів, структурна перебудова держапарату).

ЄБРР створений у жовтні 1989 р. для фінансування економічних реформ у країнах Східної Європи з метою їх переходу до ринкової економіки. Україна
стала членом ЄБРР 12 серпня 1992 р. Банк відкрив своє представництво в Києві у середині 1993 р. На 1996р. вартість проектів ЄБРР в Україні становила 625 майже 1 млрд. дол. США. Стратегічними напрямками діяльності ЄБРР в
Україні є: розвиток фінансового сектора, приватизація, с/г, інфраструктура, вибіркове фінансування приватного сектора.

Найбільш відомі проекти ЄБРР в Україні -
модернізація міжнародного аеропорту "Бориспіль", створення фонду "Україна", поліпшення технічної якості телебачення та телекомунікацій, модернізація річкового флоту, виробництво вантажних автомобілів "ІВЕКО-КРАЗ", заснування КМБ, реконструкція Дніпропетровського олійно-екстрактного заводу.

Україна є також членом ОБСЄ, Ради Європи, СНД та ЧЕС. Стратегічні інтереси України пов’язані із вступом до ЄС, що не можливо без
членства у ГАТТ-ВТО.

Підбиваючи підсумок стислому аналізу умов обслуговування кредитів МВФ і МБРР та інших міжнародних фінансово-кредитних організацій, зазначимо, що думка про начебто надзвичайно пільгові умови надання цих кредитів обома міжнародними установами є докорінно неправильною: кредити цих міжнародних організацій надаються за ринковою ставкою (і навіть з оплатою посередницьких послуг), за якою їх можуть отримати з міжнародного ринку позичкових капіталів будь-які платоспроможні позичальники. Інша річ, що Україна, як і більшість країн - отримувачів кредитів МВФ і МБРР, до цієї категорії не належить.

2. Основні типи та моделі побудови кредитних систем

Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інституцій, які реалізують ці відносини. Кредитна система охоплює банківську систему та небанківські фінансово-кредитні інституції.

Банківська система - це сукупність різних видів банків та банківських інституцій у їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний період.

Формування кредитної системи визначається характером існуючих у країні кредитних відносин та відповідних форм кредиту. На різних етапах розвитку суспільства склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до еволюції історичних умов, розвитку національних економік. Разом з цим існують деякі загальні принципи побудови кредитних систем на сучасному етапі розвитку [1, c. 58]:

- розподіл функцій центрального та всіх інших банків;

- контроль та регулювання діяльності банків другого рівня з боку центрального;

- центральний банк не бере участі у конкуренції на грошових ринках усередині держави.

До початку XIX ст. кількість банків та масштаби їх операцій були незначними. Усі ці операції виконували одні й ті самі банки, що називалися комерційними (від лат. commerce - торгівля). Спеціалізації між ними не було.
Швидкий розвиток капіталізму після промислового перевороту супроводжувався поширенням функцій та операцій комерційних банків, появою спеціальних кредитних установ. У багатьох країнах було створено центральні емісійні інститути, з'явилися ощадні каси та ощадно-позичкові асоціації.

Інтенсивний розвиток акціонерних компаній з другої половини XIX ст. привів до появи нових функцій існуючих банків і таких спеціальних кредитних установ, як інвестиційні банки та компанії. На початку XX ст. з'являється цілий ряд нових спеціальних кредитних установ: зовнішньоторговельні банки, установи споживчого кредиту та ін.

Розвиток кредитної системи супроводжувався не лише спеціалізацією кредитних