У зв'язку з тим, що упродовж історичного розвитку відбувалася спеціалізація кредитних установ, сучасна кредитна система має кілька ланок.

За характером функцій, що виконуються, усі кредитні установи можна поділити на емісійні, які є центральними у кредитній системі, комерційні - банки універсального типу, спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які виконують окремі функції або обслуговують окремі галузі економіки.

За формою власності розрізняють приватні та державні кредитно-фінансові установи. Найпоширенішими є приватні, які, у свою чергу, можуть бути індивідуальними (капітал установи належить одній особі), товариствами (партнерствами), акціонерними та кооперативними. Провідне місце серед них звичайно належить акціонерним кредитним установам. Державними кредитними установами є центральні банки, у багатьох країнах - ощадні каси, зовнішньоторговельні та деякі іпотечні банки та ін.

Державні кредитні установи виникають двома шляхами: при організації нових кредитних установ державою; або у разі націоналізації приватних банків (шляхом викупу в акціонерів їхніх акцій через обмін їх на облігації державної позики). Такі установи необхідні для вирішення загальнонаціональних завдань, які з певних причин не можуть виконувати приватні кредитні установи (неприбутковість вкладень, великий строк їх окупності та ін.).

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно різняться. Разом з тим є низка ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують у ринковій економіці. Це передусім дворівнева побудова.
На першому рівні міститься один банк (або кілька банків, як у США), котрий виконує функції центрального емісійного. Він несе відповідальність за підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи.

На другому рівні банківської системи розміщені всі інші банки: комерційні (універсальні) та спеціалізовані. Вони покликані обслуговувати економічних суб'єктів, виконуючи базові операції грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх у позички, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами.

Банківська система потребує постійного контролю з боку спеціальних органів, що пов'язано з життєво важливим значенням для національної економіки стану та перспектив її діяльності. У кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів нагляду та контролю за діяльністю банків, що забезпечує стабільність усієї системи.
Важливою формою забезпечення стабільності банківської системи є надання вкладникам гарантій повернення їх депозитів. Нині практично в усіх країнах існує та чи інша форма страхування банківських депозитів.

Діяльність небанківських кредитно-фінансових інституцій дає змогу заповнити окремі ніші на ринку банківських послуг, котрі з якихось причин залишилися незайнятими. Такі установи не мають статусу банку, бо не виконують комплексу базових операцій грошового ринку, їх діяльність, на відміну від банків, не змінює маси грошей в обігу. Тому немає потреби контролювати їх діяльність так ретельно, як банківську.

Світова практика дає багато прикладів існування та розвитку різних видів кредитних установ (рис. 1).

Рис. 1. Структура кредитної системи

Основою будь-якої кредитної системи є банки. Перші банки виникли ще в XII ст. Термін "комерційний банк" з'явився на ранніх етапах розвитку банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю (commerce), їх основною клієнтурою були торговці. Звідси й назва "комерційний банк". Банки надавали позики на транспортування, збереження та інші операції, які були пов'язані з товарним обміном. Із розвитком промислового виробництва виникли операції з короткострокового кредитування виробничого циклу: позики на поповнення оборотного капіталу, створення запасів сировини та готових виробів, виплату заробітної плати та ін. Строки кредитів поступово збільшувалися, частина банківських ресурсів почала використовуватися для вкладання в основний капітал, цінні папери та ін. Так термін "комерційний" у назві банку втратив свій первісний зміст.

Інтереси суспільства не завжди збігаються з інтересами банків, зокрема з приватними інтересами їх власників і вкладників. Тому розвиток кредитної системи обумовив необхідність регульованого підходу до організації кредитних відносин, що проявилося насамперед у виникненні особливої ланки банківської системи - центрального емісійного банку.

За формою організації емісійні банки можуть бути акціонерними та державними, причому держава часто є одним з акціонерів. В одних країнах ці банки з самого початку створювалися як державні, в інших - вони ставали державними внаслідок їх націоналізації шляхом викупу державою акцій на сприятливих для акціонерів умовах. Для визначення політики, якою керуються у своїй діяльності центральні банки, форма організації значення не має. Незалежно від форми власності центральні банки є юридичне самостійними, тобто не підпорядкованими уряду, що діють в інтересах усього суспільства. Акціонерні банки завжди перебували під контролем держави, і форма управління ними мало чим відрізнялася від форми управління державними банками.

Дещо своєрідною є організація 12 федеральних резервних банків США, які виконують функції центрального емісійного банку країни. Основний капітал цих банків складається з пайових внесків комерційних банків - членів Федеральної резервної системи. Однак законодавчі норми, що ними визначається порядок формування керівних органів та діяльність банків, установлюються державою.

Центральні банки усіх країн світу виконують такі функції [8, c. 312]:

- розроблення і реалізація державної грошово-кредитної політики;

- емісія грошей;

- функції "банку банків";

- функції банку уряду.

Крім цих функцій, центральний банк може виконувати й інші. Він зберігає централізований золотовалютний запас (якщо він не переданий скарбниці), здійснює нагляд і контроль за банківською діяльністю (не в усіх країнах ця функція е виключною компетенцією центрального банку).
Виконання перелічених функцій визначає місце і роль центрального банку в економіці, дає змогу найефективніше організувати