Другий рівень банківської системи в розвинутій економіці складається з різноманітних видів банків, які можна поєднати у дві групи: комерційні та спеціалізовані.

Особливістю комерційних банків є те, що, крім традиційних базових функцій, вони, як правило, можуть виконувати практично всі функції, інших інституцій кредитної системи (за винятком функцій центрального банку), їх називають "супермаркетами фінансового ринку", тому що вони є фінансовими установами універсального типу.

Ці банки виникли раніше інших кредитних установ. Найважливіша функція комерційних банків - створення за рахунок кредиту додаткових платіжних засобів через збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів.
Між комерційними та спеціалізованими банками немає якихось великих розбіжностей, їх діяльність переплітається та проявляється у співробітництві за одними операціями та у конкуренції - за іншими. Нині перемогу дістала тенденція до універсалізації банків.

У більшості країн Західної Європи такі обмеження скасовані, і банки другого рівня можуть надавати будь-які фінансові послуги на грошовому ринку.

Поряд із універсальними комерційними банками у розвинутих країнах існує розгалужена мережа банків, які виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банки називаються спеціалізованими. Спеціалізація впливає на характер усієї Діяльності банку, визначаючи особливості побудови балансу, структури пасивів і активів, специфіку організації роботи з клієнтурою. Найпоширенішими видами спеціалізованих банків є інвестиційні, ощадні, іпотечні та експортно-імпортні.

Інвестиційні банки - це кредитні установи, які провадять засновницько-емісійну діяльність. Ці банки здійснюють розміщення на фондовому ринку акцій та облігацій акціонерних підприємств. Вони з'явилися у другій половині XIX ст. у зв'язку з роз витком акціонерних компаній. За формою організації вони також є акціонерними. Ці банки вивчають підприємства і, якщо їх задовольняють умови, купують акції та облігації, а потім розміщують їх. Прибуток, котрий вони при цьому отримують, складається з різниці між курсами продажу та купівлі цінних паперів. Часто інвестиційні банки не розміщують акції, а лише гарантують їх розміщення за окрему плату. У разі нерозміщення якоїсь частки акцій банк купує їх за попередньо узгодженою ціною.

Діяльність інвестиційних банків не обмежується тільки цими операціями. Вони підтримують тісні зв'язки з тими підприємствами, для яких вони розміщували акції та облігації, дають консультації про необхідність та можливість випуску акцій та облігацій в умовах даного стану фінансового ринку, про порядок допуску паперів до обігу на фондовій біржі тощо.

Кількісне зростання масштабів діяльності сучасних інвестиційних банків веде до їх якісної трансформації. Відбувається формування інвестиційних банків нового типу з повним набором диверсифікованих та комплексних послуг. Одним з найголовніших переваг інвестбанків є наявність великого вільного капіталу. Іншою перевагою є глобальний характер їх діяльності. Дедалі більше виробничих компаній ведуть свій бізнес у міжнародних масштабах. Зрозуміло, що вони стають клієнтами тих інвестбанків, які здатні надати консультації та здійснити операції на будь-якому ринку світу. Нарешті, як показує ретроспективний аналіз, найпотужніші інвестбанки мають більше шансів пережити кризу - їх рятує диверсифікація діяльності, яка гарантує стабільний потік доходів.

Сучасною тенденцією розвитку інвестбенкінгу є формування глобальної олігополії. Чотири головні гравці на глобальному ринку інвестиційних послуг уже визначилися. Це - Голдмен Сакс, Меріл Лінч, Саломон Сміз Барні (у 1977 р. фінансова група Тревелз Гроуп купила інвестиційний банк Саломон Брозерс та поєднала його зі своїм брокерським відділенням Сміз Барні) та Морган Стенлі Дін Віттер (що також виникла у 1977 р. унаслідок злиття інвестбанку Морган Стенлі та фінансової компанії Дін Віттер Дісковер). Однак склад світової еліти поки що остаточно не сформувався. Фахівці вважають, що найближчим часом у руках перших десяти інвестбанків з повним набором послуг може опинитися більше ніж 95% ринку, іншим доведеться задовольнитися вузькоспеціалізованими нішами.

З деяким відривом від групи лідерів ідуть ще кілька відомих інвестбанків: Кредіт Свіз Ферст Бостон, Дж. П. Морган, Леман Бразерс та ін.
Розвиток і трансформація інвестбанків ведуть до загострення їх конфліктів з комерційними банками. Передусім це стосується ринку фінансування корпорацій. Раніше основним джерелом вільного капіталу для корпорацій був банківській кредит. Нині корпорації дедалі частіше вдаються до альтернативних джерел на світовому ринку капіталів - розміщення додаткових емісій акцій та випуску корпоративних облігацій, ринок яких стрімко розвивається. Таким чином, інвестбанки починають витісняти комерційні банки з місця посередника між корпораціями та інвесторами.

Фахівці вважають, що фінансове обличчя світу на початку нового тисячоліття будуть визначати найпотужніші фінансові холдинги, які поєднуватимуть діяльність інвестиційних та комерційних банків. Саме такими інституціями вже є Сітігруп Креді Свіз Гроуп, ЮБС, Ллойдс тощо.

Найголовнішою сферою діяльності іпотечних банків стає кредитування нерухомості в містах та сільській місцевості.

Іпотека (від грец. hypotheke - застава) - застава нерухомості, нерухомого майна (землі, основних фондів, житла) з метою отримання позики. У разі непогашення позики власником майна стає кредитор (банки та інші кредитно-фінансові інституції, які можуть надавати такі позики).

Завдяки своїй довгостроковості (20-30 років) іпотечні кредити використовуються для фінансування у тих випадках, коли виплата відсотків та погашення кредитів можливі лише з поточних, як правило, незначних доходів, тобто невеликими внесками. Кошти для надання кредитів іпотечний банк отримує від продажу заставних листів. Це надійні боргові зобов'язання банку, які дають тверді проценти.

Іпотечні банки мають в економіці подвійне значення: як соціальні інституції, що забезпечують довгострокові земельні кредити, та як емітенти заставних, що є найбільш захищеним способом укладення коштів.
Іпотечні банки надають позики і різним комунальним структурам. У такому разі позики забезпечуються не іпотеками, а коштами, отриманими від надходження податків. Джерелом коштів