для комунальних позик є комунальні заставні листи. Від звичайних вони відрізняються лише способом гарантування.
Поряд з основною діяльністю іпотечні банки можуть вкладати кошти в цінні папери, надавати позики під заставу цінних паперів тощо. Є обмеження на іншу діяльність, пов'язану з ризиком.
У Німеччині нині функціонує 30 іпотечних банків, 10 з яких є державними, а 20 - приватними. Найпотужнішими вважаються Німецький центральний земельний банк, Франкфуртський іпотечний банк, Рейнський іпотечний банк, Німецький іпотечний банк. Як правило, більша частина акціонерного капіталу належить найбільшим комерційним банкам.
У Франції характер діяльності іпотечних банків має свою специфіку. Провідним у сфері іпотечного кредиту є "Креді фонсьє де Франс" - найстаріший іпотечний банк Франції з участю держави, який був створений ще у 1852 р. Поширеною є операція, пов'язана з кредитуванням місцевих органів влади через випуск комунальних позик. Банк також може надавати позики будівельним компаніям на житлове та господарське будівництво, веде облік векселів за середньостроковими кредитами під будівництво.
Іпотечні операції у Франції виконують і спеціалізовані установи, їх понад 30. Вони надають кредити на купівлю землі та квартир.
У США іпотечний кредит переважно надають спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи, такі як позико-ощадні асоціації, а також страхові компанії. Водночас існує група державних іпотечних банків. Це федеральні банки з кредитування житлового будівництва: Федеральна іпотечна корпорація з кредитування житлового будівництва, банки з кредитування фермерських господарств, федеральні земельні банки.
Ресурси для кредитування ці установи формують за рахунок продажу власних цінних паперів, які купують комерційні та ощадні банки, страхові компанії та інші кредитно-фінансові інституції. Це дає змогу федеральним інституціям іпотечного кредиту отримувати необхідні джерела та використовувати їх для іпотечного кредитування будівництва для міського населення, фермерів та дрібних підприємців.
Ощадні банки орієнтують свою діяльність на залучення дрібних вкладів населення на певний строк і надання позичок приватним особам. Спочатку ощадні каси, маючи єдине завдання, виникали як благодійні установи у різних юридичних формах - як фонди, комунальні установи, державні інституції. Поряд з ощадними касами виникали позичкові каси, де бідні люди могли отримати позички під заставу. Пізніше ці установи часто поєднувалися. У XX ст. розвиток ощадної справи пішов за різними напрямками.
У Східній Європі, у так званих соціалістичних країнах ощадні каси було націоналізовано, а їхні функції зведено до пунктів накопичення коштів, які передавалися до державного банку. У Західній Європі ощадні каси почали розширювати коло своїх послуг. Поступово число виконуваних ними операцій зросло настільки, що вони стали перетворюватись у конкурентів комерційних банків. У деяких країнах ощадні каси перетворилися повністю на комерційні банки. Так, в Англії банківська група ТСБ хоч і охоплює досить розвинуту мережу ощадних банків ("The Trustee Savings Bank Group"), за характером своїх операцій при класифікації банків входить до групи комерційних банків.
За типом довірчих ощадних банків Великобританії у США виникли взаємно-ощадні банки, їх особливістю є те, що вони не мають акціонерного капіталу. Первісне внесений капітал був повернений засновникам. Ці банки не є комерційними організаціями Керують ними ради довірених осіб, які отримують винагороду. Пасиви таких банків складаються з коштів вкладників, а активні операції близькі до активних операцій комерційних банків. Ці банки надають споживчі позички, іпотечні кредити, випускають кредитні картки, здійснюють вкладення в акції та облігації корпорацій тощо. Прибуток використовується для створення гарантованих фондів та виплати відсотків.
Експортно-імпортні банки кредитують та гарантують операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю та міжнародним рухом капіталу. Вони почали створюватися головним чином після Другої світової війни.
Необхідність таких банків пов'язана із загостренням боротьби за ринки збуту товарів та зростанням ризику надання міжнародних кредитів. Основною функцією зовнішньоторговельних банків є надання середньо- та довгострокових позик іноземним імпортерам. Кредити можуть надаватися прямо та непрямо через купівлю векселів у вітчизняних експортерів. Вони також надають кредити вітчизняним імпортерам для здійснення ними зарубіжних інвестицій.
Зовнішньоторговельні банки надають гарантії комерційним банкам своєї країни за зовнішньоторговельними кредитами. З метою розширення сфери діяльності вони часто здійснюють кредитування не самостійно, а з участю комерційних банків своєї країни.
Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи. Світова практика дає багато прикладів існування та розвитку таких установ, які, не маючи статусу банків, виконують окремі банківські функції або обслуговують окремі галузі. Ці інституції домінують у відносно вузьких секторах ринку та мають, як правило, специфічну клієнтуру. Вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка відрізняє їх від банківських установ, є вузька спеціалізація.
Нині у всьому світі спостерігається тенденція до зростання ролі небанківських фінансово-кредитних установ та послаблення ролі банків на грошових ринках [8, c. 328].
Кредитні спілки - кооперативи, які організовані з метою акумуляції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування. Вони об'єднують осіб, які працюють на одному й тому самому підприємстві, є членами однієї профспілкової організації або просто проживають в одній місцевості, їх грошові кошти складаються із вступних внесків та вкладів членів спілки, а також позичок комерційних банків. Кошти використовуються для кредитування членів спілки. Такі установи мають статус некомерційних організацій та відповідні пільги щодо оподаткування. Це дає можливість забезпечити членам спілки дещо вищий рівень дохідності на внески своїх членів та дешевші, ніж у комерційних банків, кредити.
Позиково-ощадні асоціації також належать до ощадних установ. Вони організовані як кооперативи, їх капітал складається за рахунок продажу клієнтам особливих сертифікатів, які викуповуються за номіналом на першу ж вимогу утримувача та приносять дохід у формі відсотка. Ці сертифікати аналогічні терміновим