У більшості країн платіжні баланси розробляються за схемою, яка рекомендована Міжнародним валютним фондом.

За характером операцій платіжний баланс поділяється на 2 розділи [4, c.111]:

1) баланс по поточних операціях (торговий баланс, баланс послуг);

2) баланс руху кредитів та капіталу.

Поточними є операції з товарами, послугами, доходами та поточні трансферти. Капітальні операції повязані з інвестиційною діяльністю і являють собою операції з активами та зобовязаннями. До них можна віднести: прямі та портфельні інвестиції, середньострокові та довгострокові кредити, короткострокові міжбанківські кредити, резервні активи.

Зміст кожної позиції у платіжному балансі потребує спеціального розгляду. Торговельний баланс розраховується на підставі даних митної статистики, оскільки вона більш повно відображає експортно-імпортні потоки, враховуючи і дрібногуртову торгівлю.

Для складання статті “Послуги” використовуються дані банківської звітності, міністерства статистики, додаткова інформація від окремих міністерств та відомств, довідки з посольств та експертні оцінки.

До статті “Доходи”, відповідно до міжнародної практики, включаються не тільки дані про трудові надходження та виплати, дивіденди з прямих та портфельних інвестицій, відсотки на залучений капітал, а також і відсотки, що мають бути сплачені у звітному періоді. Таким чином, йдеться не тільки про фактично сплачені відсотки, а і про виконання графіка відповідних платежів. Саме вони дають уявлення про розміри реальних прибутків та витрат відповідно від наданого та залученого капіталу.

“Трансферти” характеризують некомпенсовану передачу державі матеріальних та фінансових цінностей із-за кордону. У платіжному балансі відрізняють поточні та капітальні трансферти. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реціпієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Поточні трансферти відображаються у рахунку поточних операцій та складаються за даними банківської звітності, інформацією з агентства міжнародної технічної допомоги та ОЕСД.

При визначенні сальдо платіжного балансу його статті можна поділити на основні і балансуючі. До основних статей відносяться операції, що впливають на сальдо балансу і володіють відносною самостійністю: поточні операції і рух довгострокових капіталів. До балансуючих статей відносяться операції, які не є самостійними або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи і джерела погашення сальдо платіжного балансу і включають рух валютних резервів; зміни короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, кредити міжнародних валютно-кредитних операцій тощо.

Якщо за основними статтями балансу платежі перевищують поступлення, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей, які характеризують джерела і методи врегулювання платіжного балансу.

До традиційних методів балансування можна віднести: міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позички. До нових методів покриття дефіциту платіжного балансу можна віднести взаємне короткострокове кредитування в національній валюті центральними банками згідно угоди “своп”. Це тимчасові методи балансування, оскільки країни боржники зобовязані виплачувати відсотки і дивіденди, а також суму основного боргу.

Допоміжним засобом балансування може бути реалізація іноземних та національних цінних паперів на іноземну валюту. Наприклад, США частково погашає дефіцит платіжного балансу шляхом розміщення скарбницьких облігацій в центральних банках інших країн.

Основним завершальним методом балансування платіжного балансу є резервні активи країни.

Міжнародна валютна ліквідність. Валютне забезпечення платіжного балансу виражає зміст валютної ліквідності. Це поняття характеризує можливість тієї чи іншої країни неперервно оплачувати свої зовнішні зобовязання відповідними платіжними засобами.

Методи регулювання платіжного балансу.

Економічною наукою розроблено різноманітний арсенал методів регулювання платіжного балансу, спрямованих на ліквідацію його дефіциту. До них відносяться: дефляційна політика, фінансова та грошово-кредитна політика [5, c. 69].

Дефляційна політика щодо проблем державного регулювання платіжного балансу тлумачиться економічною теорією, як політика спрямована на скорочення внутрішнього попиту. Це означає, що дефляційна політика в основному спрямована на зниження інфляції і стабілізацію економіки через стримування бюджетних витрат та сукупне скорочення грошової маси. Завдяки цьому посилюється тиск на прибутки, ціни, зайнятість населення, державне інвестування. Але використання такої політики з метою регулювання платіжного балансу може завадити зростанню національної економіки.

Для регулювання платіжного балансу країни у світовій практиці широко використовується фінансова та грошово-кредитна політика. Так, у сучасних умовах для зменшення дефіциту платіжного балансу широко використовуються бюджетні субсидії експортерам; протекціонізм шляхом підвищення імпортного мита, пільгові податки для експортерів та іноземних інвесторів.

Важливу роль у регулюванні балансу поточних операцій відіграє податкова політика. Податки в Україні становлять 70% від відпускної ціни. Такий податковий тягар робить більшість вітчизняних товарів неконкурентоспроможними і не тільки за кордоном.

Для регулювання платіжного балансу широко використовується монетарна політика. Особливо ця політика ефективна щодо впливу на платіжний баланс за умов плаваючих валютних курсів. Відомо, що зміна курсу національної валюти безпосередньо впливає на платіжний баланс країни. Якщо він має активне сальдо, то курс валют має тенденцію до підвищення, і навпаки, якщо протягом певного часу валютні виплати країни перевищують надходження валюти за кордону, то курс національної валюти буде знижуватися.

В Україні девальвація національної валюти провадилася практично з моменту її введення з 10 січня 1992 року. Однак, вона відображала не так спроби підвищити обсяг експорту з країни з метою регулювання платіжного балансу, як загальне зниження реальної вартості національної валюти через кризу української економіки.

Важливим елементом впливу на платіжний баланс є також валютні обмеження. Вони являють собою сукупність законодавчих або адміністративних обмежень на купівлю, продаж та інші операції з іноземною валютою, а також правила, що регулюють валютні операції, котрі повинні враховуватися у статтях руху капіталу платіжного балансу.

У світовій практиці валютні обмеження впроваджуються державами, які мають дефіцит платіжного балансу через незбалансування своїх валютних відносин. Ці обмеження можуть