Майбутнє постіндустріальне суспільство характеризують такі ознаки:

1) прихід індустрії на місце промисловості;

2) панування переважно професійної і технічної праці, працівників якої Белл називає ієрархічно побудованим класом;

3) фундаментальні теоретичні знання (як джерело нововведень і заходів соціальної політики);

4) контроль над новою технологією і доступ до неї;

5) застосування інтелектуальної технології прийняття рішень.

Стратегічну роль відіграють наука та еліта вчених. Розвиток науки по-требує вкладення значних коштів, нагромаджених державою і корпора-ціями. Харизматична місія вчених — використовуючи ці засоби, не до-пустити підпорядкування досліджень інтересам політики або ринку.

Перехід до післякапіталістичного суспільства породжує нові уявлення про феномен рідкісності, подолання котрого потребує великих витрат, по-перше, на інформацію, важливість якої настільки велика, що Белл уводить термін "інформаційне суспільство"; по-друге, на координацію діяльності багатьох людей і організацій, включаючи планування і регулювання. Су-спільство майбутнього — "суспільство, що планує" (при зростаючій регу-люючій ролі держави); час стає найбільш цінним, "рідкісним" ресурсом.

Белл відмічає два напрями трансформації суспільства, які стикаються.

1. Наукові відкриття породжують нову техніку і необхідні для її втілен-ня величезні корпорації. У результаті перебудовується економіка, її струк-тура, а також структура професійна і соціальна, суспільні інститути, змінюються риси суспільства. У цій економічній детермінації вирішаль-на сила — це еліта вчених і технократи корпорацій. Вирішальний прин-цип — капіталістична, технократична раціональність і ефективність.

2. Зростаюче масове споживання найрізноманітніших матеріальних благ породжує прагнення до насолоди й особистої самоцінності, соліпсизм і принципово "антибуржуазний" підхід до світу, суспільства і свого ста-новища в ньому. Окремі вчені лише у цих переконаннях (які втілились у молодіжній контркультурі) вбачають джерело трансформації суспільства. Модернізм суспільної свідомості, ворожий принципам раціональності та ефективності, і виникнення нового класу (носія цієї ідеології) трансформують суспільство у протилежному напрямі, формують іншу де-термінацію.

Тому процес трансформації суспільства — це наростання конфлікту між соціальною структурою і новою культурою суспільства, яка формуєть-ся. Белл намагається показати суперечності в кожному із цих процесів і вважає їх загальним фундаментальним недоліком заперечення найвищих духовних цінностей, "звільнення" від обов'язку перед законами моралі. Ця лінія критики стала основою для подальших об'єднань неоконсерва-тивних течій на грунті підприємницьких ідеалів.

Носіями нових ідеалів стає "меритократія" (влада осіб, які мають найбільші заслуги перед суспільством), яка приходить на зміну техно-кратам. Основою для статусу є вже не власність і не місце в корпоративній ієрархії, а сам інтелект, вимірюваний інтелектуальним коефіцієнтом (IQ), талант переробляти інформацію і вирішувати складні інтелектуальні завдання. Ця здібність лише актуалізується освітою, але на 40 — 80% вона передається генетично і проявляється у високій самооцінці. Не має зна-чення, яке місце ці люди займають сьогодні у суспільстві. Вони поступо-во висунуться наверх своїх професійних груп або організацій. Але немає механізму, який би забезпечив автоматизм такої зміни, і передбачається період їх гострої конфронтації з технократією.

Виникає "комунальне суспільство", яке водночас із трансформацією моральних цінностей перебудовує механізм управління суспільством. Інтереси величезних корпорацій, пише Белл, зіштовхуються з інтереса-ми не лише американського суспільства. Близько 40% їх доходів ство-рюється за рахунок операцій у зарубіжних країнах, і ріст у результаті цього ВНП примусить соціальну державу перерозподілити цю частину прибутку на користь працюючих. Але чи погодиться у майбутньому світ утримувати цю державу як рантьє? На цій основі Белл передбачає май-бутнє не як боротьбу класів, а боротьбу націй. Потрясіння 1973 — 1982 років дійсно майже підвели світ до такої ситуації, коли стало необхідним усвідомлення загальної долі, загальної кризи розвинених країн і країн, що розвиваються.

2.4. Теорія "суспільства найманих власників"

Ця теорія була викладена П. Друкером у книзі "Управління у бурхливий час" (1980), система-тизувала причини "турбулентних часів", які настали після чвертьвікового спокійного після-воєнного розвитку:

1) основним власником акціонерного капіталу у США є пенсійний фонд, який належить робітникам. Індивідуально ці люди у середньому не багаті, але колективно вони вже сталії господарями;

2) від 80 до 95% національного продукту економічно розвинених країн виплачується у формі зарплати, утримань і пенсій, зароблених працею за наймом;

3) фактично виникло право власності робітника на його робоче місце. У Японії робітник має право на довічне збереження за собою робочого місця. У Західній Європі це на ділі забезпечується зобов'язанням випла-ти значної компенсації тим, хто звільняється. Навіть у випадку банкрут-ства фірми це зобов'язання виконують беззастережно;

4) у випадку безробіття доход робітника гарантується протягом май-же двох років;

5) виплати непрацездатним перевищують зарплату робітника, що пра-цює фізично; лише доход сім'ї з двома робітниками істотно перевищує їх. Загальні для всіх цих виплат податки позбавляють підприємця зацікав-леності і гальмують ріст інвестицій. Виникає новий середній клас влас-ників;

6) "центром ваги" нового середнього класу стала зростаюча маса технічно і професійно освічених людей, які зайняли місця спеціалістів і управлінців;

7) господарем підприємства тепер є не відповідальний менеджер (або "єдина техноструктура"), а "двоголова гідра"— симбіоз менеджменту і груп професіоналів. Менеджеру доводиться політиканствувати, прийма-ти половинчасті і неефективні рішення, які більш-менш задовільняють усіх;

8) разом з тим, ті, що працюють за наймом, не усвідомили свого стано-вища власників, їх власність не дає їм влади;

9) знання спеціаліста не дають йому дійсної відповідальності через цен-тралізацію прийняття рішень;

10) державні рішення стають все більш демагогічними, безвідповідаль-ними