"Немає нічого вартого осуду в тому, що справи ведуться так, щоб можна було платити податків так мало, як це лише можливо. Так чинять усі - і бідні, і багаті. І всі вони мають рацію, оскільки ніхто не зобов'язаний платити суспільству більше, ніж ти зобов'язаний згідно із законом". Ці слова, що належать американському судді Лернеду Хенду, відомі багатьом українським платникам податків.

Фактично податок - це одна зі статей витрат, яка зменшує чистий прибуток підприємства (див. рядки 180 і 210 форми №2 "Звіт про фінансові результати", П(С)БО 3). Тому будь-які дії підприємства - платника податків, спрямовані на використання всіх ЗАКОННИХ способів зменшення витрат, у тому числі й податкових платежів, для збільшення свого прибутку, є правомірними, а з погляду його господарів, акціонерів та інвесторів - необхідними.

Незважаючи на наявні відмінності в податковому і бухгалтерському обліку, багато показників податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку і взаємопов'язані з ними. Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", підприємство самостійно визначає свою облікову політику. У П(С)БО 1 облікова політика визначена як сукупність принципів, методів і процедур, які вибрало підприємство з різних варіантів, що допускаються стандартами для ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності. А якщо є свобода вибору, то є і можливість пошуку варіантів з погляду оптимізації податків. Тому при більш цілеспрямованому підході до формування облікової політики підприємства можна законним способом зменшити податкові платежі.

Як правило, не частіше ніж раз на рік зміст облікової політики затверджується наказом керівника підприємства. Доволі часто зміст наказу про облікову політику підприємства (далі - Наказ) майже без змін формально списують зі зразків, наведених у періодичних бухгалтерських виданнях, що надалі іноді призводить до нераціонального відволікання коштів на сплату податків. Тому до формування облікової політики слід підходити більш зважено і продумано.

Розгляньмо можливі варіанти складання деяких розділів Наказу, які можуть вплинути на розмір податку на прибуток. Незважаючи на те, що йтиметься лише про законні методи, тобто такі, що грунтуються на нормах законів, самі закони часом допускають їх двояке тлумачення. Тому деякі з варіантів, що розглядаються нижче, цілком безпечні (не викликають двояких тлумачень), а деякі менш безпечні (трактуються ДПАУ по-своєму).

В останньому випадку платникам податків не треба забувати, що є можливість скористатися підпунктами 4.4.1 "Конфлікт інтересів" і 4.4.2 "Податкові роз'яснення" Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами":

"У разі якщо норма закону або іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів передбачають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення в межах апеляційного узгодження приймається на користь платника податків.

... не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, що діяв відповідно до податкового роз'яснення, лише на підставі того, що у майбутньому таке податкове роз'яснення було змінене або скасоване..."

Як вже відзначалось, до активів, що амортизуються, як у бухгалтерському, так і в податковому обліку належать основні засоби (ОЗ) і нематеріальні активи (НМА).

До ОЗ, відповідно до П(С)БО 7, належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року.

До основних фондів (ОЗ), згідно із Законом про прибуток, належать матеріальні цінності, які використовуються в господарській діяльності платника податків протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Незважаючи на виділені вище відмінності у формулюваннях визначення ОЗ, які періодично викликають дискусії з податковими органами про момент зарахування конкретного активу до ОЗ і початку його амортизації в податковому обліку (відразу чи через 365 днів), на практиці і в податковому обліку все ж застосовується визначення, подане в П(С)БО 7.

Є матеріальні активи, які відповідно до тимчасових критеріїв буває важко однозначно зарахувати або до МШП, або до ОЗ. Так, наприклад, деякі види канцтоварів, інструментів, обладнання тощо в ідеалі можуть прослужити більше за рік, однак, враховуючи конкретні умови експлуатації, стають непридатними до експлуатації менш ніж за рік.

Тому якщо при складанні Наказу є обгрунтовані аргументи зарахувати деякі активи, що використовуються в господарській діяльності підприємства, до МШП, це треба зробити для збільшення у формулі (3.1) складової ВВ (або збільшення - ЗАЛ (зменшення +ЗАЛ), якщо відпуск МШП в експлуатацію відбудеться в наступних звітних періодах). Бажано заздалегідь проаналізувати господарську діяльність підприємства і зафіксувати в Наказі передбачуваний перелік таких неоднозначних категорій (видів, груп) матеріальних активів, які можна буде надалі зараховувати до складу МШП.

Абсурдним виглядає застосування податкових норм амортизації, наприклад, до металевого діркопробивача, термін служби якого явно понад 365 днів, але вартість якого - всього 20-50 гривень.

Під амортизацією ОЗ і НМА у бухгалтерському обліку розуміється розподіл їх вартості, що амортизується, протягом очікуваного строку їх корисного використання. Строк корисного використання підприємство встановлює самостійно. Амортизується кожен об'єкт ОЗ і НМА з наступного місяця після початку його використання. П(С)БО 7 надає великий вибір методів бухгалтерської амортизації, у тому числі і метод, що застосовується в податковому обліку.

Під амортизацією ОЗ і НМА