КУРСОВА РОБОТА

на тему:

"Злочинність в сфері економіки"

Зміст

Вступ

В умовах формування ринку в країнах з перехідною економікою на тлі економічної кризи, що зберігається, відбувається зрощування законної і кримінальної економічної діяльності. Функціонування економіки є сполученням здорових продуктивних органів і елементів економічної системи та паразитуючих на кожнім з них формоутворень кримінального середовища. Криміналізація охоплює всі сфери діяльності і напрями реформування та управління економікою. Криза економіки в цілому та її кримінальні прояви взаємно підсилюють і збільшують негативні наслідки та загрози для економічної безпеки і національної безпеки в цілому.

На жаль, криміналізація економіки є серед основних загроз економічній безпеці України. Так, до найбільш небезпечних напрямів криміналізації економічної діяльності в Україні можна віднести: злочини у сфері кредитно-фінансових відносин і банківської діяльності; злочини на ринку цінних паперів; злочини в зовнішньоекономічній діяльності; злочини у сфері споживчого ринку; злочини у сфері приватизації майна; податкові злочини. Так, з використанням кредитно-фінансового сектора та банківської системи скоюються небезпечні злочини, які завдають значної шкоди державі, суспільству, підривають економічну безпеку.

Тому на сьогодні перед дослідниками різних галузей постає важливе завдання всебічного аналізу злочинності у сфері економічної діяльності. Потреба в дослідженні даного явища набула гострого характеру, оскільки економічній злочинності притаманні особливі якості та особливий характер, тому що вона перетворилася у фактор, який не тільки дестабілізує життя суспільства, негативно впливає на його інститути, а є серйозною загрозою економічній безпеці держави.

Мета роботи полягає у дослідженні економічної злочинності в Україні, зокрема, у вивченні поняття, ознак та особливостей економічної злочинності, виявленні причин її виникнення, характеристиці особи економічних злочинців, а також в аналізі проблем попередження економічних злочинів.

1. Економічна злочинність: кримінологічна характеристика

1.1. Поняття та ознаки економічної злочинності

Слід зазначити, що економічна злочинність залишається недостатньо вивченим явищем: можна відмітити незначну кількість ґрунтовних наукових досліджень, монографій з цієї проблематики (серед таких праць виділяються монографії В. Поповича, А. Яковлєва, А. Медвєдєва, М. Мельника). Кримінологи зазвичай досліджують економічну злочинність як складову власне злочинності в особливій частині курсу кримінології (наприклад, у підручнику за редакцією
О. Джужі, Н. Кузнєцової, А. Долгової, В. Кудрявцева, В. Емінова та ін.). Недостатнє вивчення економічної злочинності як явища в цілому негативно впливає на розкриття злочинів у цій сфері та знижує ефект діяльності щодо попередження економічних злочинів.

Засновником теорії економічної злочинності є американський кримінолог
Е. Сатерленд, який ввів поняття “білокомірцевої” злочинності. Найважливішими ознаками цього явища Сатерленд та його послідовники називали обман та зловживання довірою, а також приділяли значну увагу дослідженню особистості злочинця, його посади та соціального статусу.

Враховуючи ці критерії, Терстеген, орієнтуючись на праці Сатерленда, пропонував таке визначення «білокомірцевої» злочинності: «це антисуспільна, спрямована на збагачення поведінка осіб, які займають соціальна престижне місце в суспільстві та в рамках своєї професійної діяльності діють таким чином, що при одночасній посилці законослухняної поведінки решти осіб вони зловживають суспільною довірою, якою користується їхня група». Послідовники цієї теорії також вказували на те, що білокомірцеві злочинці завжди намагаються залишитися в межах законності чи, принаймні, уявної законності, і ці злочини можна віднести до групи непрямих абстрактних інтелігентних злочинів.

Серед ознак економічної злочинності Г. Кайзер називає зловживання довірою, значну шкоду, залежність від господарської та соціальної структури.

Однак таке визначення піддалося значній критиці з боку іншої групи дослідників (серед них можна назвати, наприклад, Шульца), які вказували, що критерії зловживання довірою занадто розширюють межі господарської злочинності, включаючи до її складу будь-який обман.

Серед зарубіжних авторів також слід згадати головного директора Ради з попередження злочинності при Департаменті юстиції Швеції Бу Свенсона, який аналізував явище, яке називав уже не білокомірцевою, а економічною злочинністю і вказував, що до її складу необхідно відносити передусім злочини, «які мають за прямий мотив економічну вигоду». Крім того, він вказував на такі ознаки економічної злочинності, як систематичність, триваючий характер і здійснення в межах легальної господарської діяльності, на підставі якої виникають злочинні діяння. Саме праці цього вченого значною мірою заклали підґрунтя для дослідження економічної злочинності в нашій країні.

Радянські дослідники застосовували різні терміни (наприклад, «злочини у сфері економіки», «економічна злочинність», «злочини економічного характеру»). При цьому до складу названих явищ переважна більшість учених відносила загальні господарські злочини (в тому числі екологічні), злочини у сфері промисловості, сільського господарства, торгівлі та побутового обслуговування, господарські злочини як прояв паразитизму та засіб отримання і приховування нетрудових доходів, транспортні злочини посадові злочини, та, за певних умов, деякі злочини проти держави, військові та інші злочини, що вчиняються з корисливих мотивів.

На думку інших учених, таке розширення меж економічної злочинності є невиправданим, а тому слід розрізняти:

1) злочини у сфері економіки - переважно господарські злочини, вчинювані в різних сферах;

2) економічну злочинність - господарські злочини та розкрадання;

3) злочини економічного характеру - інші діяння, що пов'язані із спричиненням матеріальної шкоди чи отриманням матеріальної вигоди.

Проте нерідко поняття «економічні злочини» і «злочини у сфері економіки» розглядаються як тотожні. Так, О. Яковлєв зазначає, що економічні злочини (наприклад, розкрадання, крадіжки, хабарництво) - це злочини корисливі, майнові і разом з тим це злочини у сфері економіки. Він визначає економічну злочинність як сукупність корисливих посягань на власність, порядок управління народним господарством, що вчинюються особами, які займають певні соціальні позиції в структурі економіки та виконують повноваження, пов'язані з цими позиціями.

О. Литвак зазначає, що, наприклад, такі склади злочинів, як крадіжки, грабежі, розбійні напади і