Отже, у вітчизняній науці не вироблено єдиної думки щодо того, які злочини та за якими критеріями слід вважати складовими економічної злочинності.

Що стосується сучасних російських учених, то вони переважно визначають економічну злочинність (чи злочинність у сфері економіки, оскільки вони також не розрізняють ці поняття) як складову частину корисливої злочинності. Корисливу злочинність вони розглядають як сукупність посягаючих на сферу економіки кримінальна карних діянь та осіб, що обумовлені усвідомленим прагненням останніх до отримання протиправної майнової вигоди.

Серед корисливих злочинів виділяють такі:

1) проти власності;

2) у сфері економічної діяльності;

3) проти інтересів служби в комерційних та інших організаціях.

А. Долгова визначає економічну злочинність як складну сукупність кількох десятків складів злочинів, передбачених кримінальним законом, до яких відносяться: розкрадання, незаконні угоди з валютними цінностями, виготовлення чи збут фальшивих грошей чи цінних паперів, приховування доходів від оподаткування, обман споживачів, приховування коштів в іноземній валюті, незаконне підприємництво у торгівлі, контрабанда, випуск, продаж товарів, що не відповідають вимогам безпеки, та інші злочини.

Серед ознак економічної злочинності А. Долгова називає високу латентність, тісний зв'язок з організованою злочинністю, корисливу мотивацію та стійкі негативні тенденції.

Заслуговує на увагу й перелік ознак економічної злочинності, запропонований Є. Дементьєвою на підставі аналізу зарубіжної кримінологічної літератури. На її думку, кримінальне карані діяння у сфері економічної діяльності здійснюються в процесі професійної діяльності, в межах та під прикриттям законної економічної діяльності; мають корисливий характер; характеризуються триваючим систематичним розвитком; заподіюють шкоду економічним інтересам держави, приватного підприємництва та громадян; вчинюються юридичними та фізичними особами, які діють від імені та в інтересах підприємства.

Слід погодитися з російськими авторами в частині визначення економічної злочинності як складової корисливої злочинності, що дає змогу не відносити до економічної злочинності весь масив злочинів, які характеризуються корисливою мотивацією.

Вважаємо за доцільне для визначення цього виду злочинності рівнозначно застосовувати такі поняття, як «економічна злочинність» і «злочини у сфері економіки», маючи на увазі, що ці явища є однаковими за змістом.

1.2. Сучасний стан економічної злочинності: особливості якісного характеру

Як вже зазначалося, потреба в дослідженні злочинів у сфері економіки набула гострого характеру, оскільки економічній злочинності притаманні особливі якості та особливий характер, тому що вона перетворилася у фактор, який не тільки дестабілізує життя суспільства, негативно впливає на його інститути, а й є серйозною загрозою економічній безпеці держави. Про це свідчить сучасний стан економічної злочинності, що характеризується низкою особливостей якісного характеру. До них можна віднести:

1. Латентність економічних правопорушень досить висока (тіньовий сектор економіки за деякими оцінками перевищує легальний). Якщо порівнювати загальний рівень, то латентність економічної злочинності як мінімум на порядок вище латентності загальнокримінальної. Це залежить, насамперед, від об'єктивної сторони злочину. Слід враховувати також зацікавленість і можливості його суб'єктів. У приховуванні загальнокримінальних і економічних злочинів авторитети і кримінальні комерсанти, які здійснюють незаконні операції, мають великі можливості.

Висока латентність економічних злочинів пояснюється низкою причин. Зокрема, виявлення і запобігання ряду злочинам у фінансово-банківській системі, у зовнішньоекономічній діяльності, у сфері комп'ютерної інформації становить великі труднощі. Процес криміналізації кредитно-фінансової системи багато в чому пояснюється відсутністю ефективного законодавства і контролю над банківськими операціями з боку контролюючих організацій і, особливо, правоохоронних органів. В умовах плутанини в системі обліку і контролю стає важким (а іноді і взагалі неможливим) встановлення каналів і способів розкрадання державного й іншого майна. Причиною підвищення латентності є також зростаюча корупція. Корумпованість працівників владних і, особливо, правоохоронних структур прямо і безпосередньо цьому сприяє. Протягом 2001 р. загальна кількість протоколів про корупційні правопорушення, складених правоохоронними органами, збільшилась на 16,5% і досягла 7175. Лише підрозділами МВС України складено 3869 адмінпротоколів за корупційні діяння, що на 42,4% більше, ніж у 2000 р.

2. Високий ступінь її поширеності. Більшість вчинюваних в Україні злочинів є економічними. У загальній структурі зареєстрованих злочинів питома вага економічних за 2001 р. склала 65%. На пріоритетних напрямах економіки, зокрема у фінансово-кредитній системі, викрито 7,9 тис. злочинів, у тому числі у банківській сфері —3,4 тис., у сфері зовнішньоекономічної діяльності 1,9 тис., у бюджетній сфері — 6,7 тис., в сфері оподаткування 10,9 тис. злочинів, у тому числі 9 тис. — ухилення від сплати податків. У сфері приватизації виявлено понад 3,8 тис. злочинів, у тому числі майже 2,8 тис. — посадові та 479 фактів привласнення майна у великих та особливо великих розмірах. Недостатньою була діяльність органів внутрішніх справ по боротьбі з порушеннями чинного законодавства у сфері комерційної діяльності. У 2001 р. припинено діяльність 183 комерційних структур, 94 з яких «відмивали» доходи, здобуті злочинним шляхом. Незначна кількість кримінальних справ (лише 31), порушених за ознаками «відмивання» коштів, одержаних вказаним шляхом, свідчить про відсутність достатнього досвіду та не усвідомлення правоохоронцями суспільної небезпеки, яка приховується у цьому виді злочинів. У 2001 р. залишалася напруженою криміногенна ситуація у паливно-енергетичному комплексі. Правоохоронними органами України у галузях ПЕК викрито майже 5,2 тис. корисливих злочинів, у тому числі 2,7 тис. тяжких та особливо тяжких, 1,7 тис.