У сучасних умовах застосовуються такі основні форми безготівкових розрахунків: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; чеками; акредитивами; векселями; платіжними вимогами; інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Безготівкові розрахунки за товари та послуги можуть здійсню-ватися за допомогою банківських платіжних карток. Порядок використання карток визначається НБУ.

Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу:

1. Перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника.

2. Надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника.

3. Розрахунок шляхом заліку взаємних вимог платників коштів та їх одержувачів, пов'язаних між собою поставкою товарів чи. надан-ням послуг у процесі обміну діяльністю, з перерахуванням на відповідні рахунки учасників заліку лише непокритої суми.

4. Гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.

1.4 Кредитні операції банків

Кредит - це економічні відносини між юридич-ними та фізичними особами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з ви-платою процента. У кредитних відносинах беруть участь дві сторони: позичальник і кредитор. Ці сторони назива-ються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, витрати чи проекти, стосовно яких укладається кредитна угода, є об'єктами кредиту.[27,c.200]

Розрізняють три основні форми кредиту:

товарний, що виникає між продавцями і покуп-цями, коли покупці одержують товари чи послу-ги з відтермінуванням платежу;

грошовий, що найбільш характерний у банків-ській практиці;

зобов'язання банку гарантувати платіж клієнтові у випадку, коли той не зможе оплатити свої рахунки.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин кредит поділяється на види: національний; міжнародний; банківський; державний; комерційний; споживчий; лізинговий; консорціумний.

За сферами спрямування кредит поділяється: кредит, спрямований у сферу обігу; кредит у поточну діяльність; кредит, спрямований у сферу виробництва; кредит в інвестиційну діяльність.

За забезпеченням кредити розрізняють: забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); іпотечні - забезпечені нерухомістю; гарантовані (банками, третьою особою, свідоцт-вом страхування); незабезпечені (бланкові).

За строками користування кредити поділяються на: короткострокові - до 1 року; середньострокові - до 3 років; довгострокові - понад 3 роки.

Кредити можна ще поділяти за методами надання і погашення.

За методами надання: у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою
надання).

За строками погашення: водночас; невиплат; достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника); з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже - кредит виконує перерозподільну функцію.

Наступною функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу - емісійна функція.

Кредиту властива також контрольна функція. Вступивши в кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю. Усі функції кредиту тісно пов'язані між собою.

Принципи кредитування — це головні правила, яких необхідно дотримуватись при наданні кредиту.

Принципи кредитування такі: терміновість - кредит повинен бути повернений у термін, що визначений кредитною угодою; поверненність - виникає із суті кредиту, цим кре-дит якраз і відрізняється від фінансових відносин; платність - сплата процентів, об'єктивний су-путник кредиту, тому що кредит – комерційна операція;

забезпеченість - мета цього принципу: захистити інтереси банку, зменшити ризик операції; цільове використання - вкладення коштів у
сферу обігу, виробництво, тобто на конкретні заходи, а не за нагальною потребою у коштах.

РОЗДІЛ 2. Перспективи розвитку взаємовідносин між банками та підприємствами в Україні

2.1 Розвиток банківського сектору в Україні

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою України у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та банків різних видів і форм власності.[31]

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами. Свої функції банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні рахунки та недепозитне залучення коштів; кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян, вкладання у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів; касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.

Дані про кількість банків та її динаміку наведені в Додатку 1 та на рис. 2.1.

За станом на 1 грудня 2003 року в Україні зареєстровано 179 банків, у тому числі за участю іноземного капіталу 20 (7 банків з 100 % іноземним капіталом). Фактично діють 158 банки з загальним обсягом статутного фонду понад 8,116 млрд. гривень. (див. рис. 2.2)

Рис. 2.1. Кількість банків в Україні[20,c.44]

Рис. 2.2. Динаміка балансового та статутного капіталу банків України[20,c.44]

Обсяг статутного фонду у розрахунку на 1 діючий банк складає близько 47 млн. гривень.

Найбільші з них: Промінвестбанк, "Приватбанк", Укрексімбанк, "Аваль", Ощадбанк України, Укрсоцбанк.

З січня 1998 року банківська система України перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і статистики.

В 2003-му році, 157 комерційних банків НБУ поділив на чотири групи. Першу становили