Функціонування фірми монополістичного конкурента в короткостроковому та довгостроковому періодах

Визначення монополістичної конкуренції

Основні теоретичні концепціі.

2.1. "Рішення за дотичною" — Е. Чемберліна

РІВНОВАГА ФІРМИ ПРИ МОНОПОЛІСТИЧНІЙ КОНКУРЕНЦІЇ

Крива попиту фірми.

Короткострокова та довготривала рівновага фірми при монополістичній конкуренції

Максімізаця прибутку в умовах монополістичної конкуренції.

4.Практичне завдання.

Використана література.

1. Визначення монополістичної конкуренції

Більшість реально існуючих галузей організовані як суміш повної конкуренції та чистої монополії, що утворює монополістичну конкуренцію.

Монополістична конкуренція — це такий тип ринкової структури, де:

1) на ринку діє багато продавців і покупців, частка кожного з них в обсягах ринкових продажів не є значною;

2) продукція різних виробників неоднорідна (диференційована);

3) вхід на ринок і вихід з нього є вільними;

4) виробники не взаємодіють між собою;

5) існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців.

Суттєвою характеристикою монополістичної конкуренції є диференціа-ція продукції при досить значній кількості постачальників і майже необмежених можливостях входження у галузь нових фірм.

Ступінь диференціації продукції невисока — у межах задоволення однакових потреб, і досягається за рахунок торгових марок, тобто дещо відмінної якості продукції, та реклами. Завдяки диференціації споживачі здатні розрізнити на ринку продукцію різних фірм, отже, попит на продукцію окремої фірми вже не є абсолютно еластичним, хоча й залишається високо-еластичним. Це означає, що фірми мають певну ринкову владу і можуть варіювати ціни (дуже обмежено) без ризику втратити всіх покупців. Типовим прикладом монополістичної конкуренції є ринки безалкогольних напоїв, виробів побутової хімії, ліків.

2. Основні теоретичні концепціі.

Існують дві основні теоретичні концепції монополістичної конкуренції.

2.1. "Рішення за дотичною" — Е. Чемберліна.

Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає в тому, що він був першим, хто ввів поняття ''монополістичної конкуренції''. Відповідно до погляду Чемберліна, більшість економічних ситуацій являють собою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. Чемберліновська модель припускає структуру ринку, у якій поєднані елементи конкуренції (велика кількість фірм, їхня незалежність друг від друга, вільний доступ на ринок) з елементами монополії (покупці віддають явну превагу ряду продуктів, за які вони готові сплачувати підвищену ціну). При цьому передбачається, що підприємець у своєму прагненні до одержання максимального прибутку намагаються захопити контроль над пропозицією товару, що дозволить йому диктувати ціну на ринку. Тому він прагне створити товар, який хоч чимось-то відрізняється від товару конкурента.

Кожна фірма, яка домоглась деякої диференціації продукту стає монополістом на ринку його збуту. У зв'язку з цим фірма починає мати частково ринкову владу. Це означає, що збільшення цін на її продукцію не обов'язково призведе до втрати усіх покупців, що було б вірно, принаймні, у теоретичному плані в умовах досконалої конкуренції, повної однорідності продукту і, як слідство, безкінечної еластичності попиту по ціні. При цьому диференціація продукту по Чемберліну трактується достатньо широко: вона включає не тільки різноманітні властивості продукту, але й усі умови реалізації і послуги, що супроводжують продажу, а також просторове перебування. Диференціація може базуватися на певних особливостях самого продукту, начебто таких, як особливі запатентовані властивості (фабричні марки, фірмові назви, своірідність упаковування) і таких, як індивідуальні особливості (якість, форма, колір або стиль). Диференціація може існувати у відношенні умов, що супроводжують продажу товарів. Там, де продукт диференційований, продавець одночасно є і конкурентом і монополістом. Межі ж влади цієї групи монополістів обмежені, оскільки контроль над пропозицією товарів частковий: внаслідок існування товарів замінників і можливої еластичності попиту по ціні.

Проблему попиту Чемберлін ставить по-новому. На відміну від неокласичної моделі, де обсяг попиту і його еластичність виступають як щось споконвічно дане, у моделі Чемберліна вони виступають як параметри, на які монополіст може робити вплив через формування наших смаків і переваг. Тобто, ціна не є вирішальним інструментом конкуренції, оскільки в створенні попиту головний акцент робиться на рекламу, якість товару, обслуговування споживачів. Це означає, що в умовах монополістичної конкуренції еластичність попиту по ціні падає при зростанні еластичності по якості.

Мал. 1

Крива попиту на продукцію окремої фірми хid не є нескінченно еластичною, як це мас місце за досконалої конкуренції, тобто її крива матиме певний нахил, менший за нахил крипої ринкового попиту хd, а, отже, МRi, = ARi,. Це створює певні можливості для здійснення самостійної цінової політики в короткостроковому аспекті, отримувати економічний прибуток, оскільки фірма буде випускати таку кількість продукції, що забезпечує їй максимум прибутку згідно з випуску правилом (МR = МС).

Як видно з мал. 1, при встановленні фірмою оптимальної для себе ціни pm вона отримуватиме прибуток, величина якого відповідає площі прямокутника.

Проте, на відміну від монополії, дана рівно-вага, коли фірма отримує економічний прибуток, не може бути довгостроковою, оскільки не існує суттєвих перешкод для того, щоб у дану галузь не входили нові конкуренти, які будуть випускати подібну продукцію.

Мал. 2

Це призводить до того, що економічний прибуток зникає (мал. 2), оскільки, по-перше, попит на продукцію окремої фірми знизиться, бо додаткова пропозиція продукції, яка є замінником для продукції окремої фірми, призводить до зменшення ємності її ринку, і, по-друге, посилення в галузі конкурентної боротьби, що ведеться в основному неціновими методам, спричинить підвищення рівня витрат (крива середніх витрат АСi здійметься вгору).

Що стосується реклами, то їй властиво двоїстий вплив на попит. Припускається її вплив