До довгострокових зобов'язань належать:
довгострокові кредити банків;
інші довгострокові фінансові зобов'язання;
відстрочені податкові зобов'язання;
інші довгострокові зобов'язання.

Поточні зобов'язання включають:

короткострокові кредити банків;

поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;

короткострокові векселі видані;

кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;

інші поточні зобов’язання.

З іншої сторони фінансові ресурси підприємства розділяються на фінансових ресурсів підприємства на основні, інші позаоборотні та оборотні кошти (власні й по-зичені). Належність власних і позикових фінансових ре-сурсів до основних коштів, позаоборотних чи оборотних коштів залежить від того, куди вони вкладені або для чого призначені Гуляєва Н.М., Сьомко О.В. Фінансові ресурси підприємств // Фінанси України. – 2003.- №12.- С.59.. Кошти, вкладені в основні кошти, у незавер-шені капітальні вкладення, а також кошти, призначені на ці цілі (наприклад, амортизаційний фонд, частина невикористаного прибутку, спеціальних фондів), становлять фонд основних коштів. Кошти, які вкладені у нематеріальні ак-тиви і довготермінові фінансові вкладення, становлять фонд інших позаоборотних активів, і, нарешті, всі інші фінансові ресурси, які за своєю економічною суттю призначені для вкладення в оборотні активи (запаси і затрати, грошові кошти, розрахунки), становлять фонд оборотних коштів.

1.3. Джерела формування фінансових ресурсів

Можливість залучати фінансові ресурси з різних джерел, у тому числі на фінансовому ринку, дає можливість підприємству відносно вільно маневрувати структурою цих ресурсів, вибираючи оптимальні їхні комбінації. Однак є визначені фактори, що впливають на обсяг і структуру фінансових ресурсів підприємства. До них належать: форма власності й організаційно-правових форм підприємства (так, наприклад, державні підприємства багато в чому залежать від складу й обсягу державних фінансових ресурсів як додаткового джерела формування капіталу), галузева приналежність підприємства, мета і задача фінансово-господарської діяльності на визначеному проміжку часу, внутрішня фінансова політика підприємства і т.п..

Для виявлення впливу окремих інструментів фінансового забезпечення пропонується наступна класифікація складу основних джерел фінансових ресурсів (Рис. 1.1).

Структура джерел фінансового забезпечення впливає на балансування між фінансовою стійкістю і фінансовим ризиком діяльності підприємства. Так, відповідно до ефекту фінансового левериджа мається визначена залежність між часткою позикових коштів у структурі фінансового забезпечення і рентабельністю власного капіталу. Зв'язок між ними такий: чим більше частка позикових коштів, тим вище рентабельність власного капіталу (якщо підприємство взагалі дістає прибуток). Отже, кожне підприємство може балансувати між цими факторами, що впливають на фінансові результати його діяльності Сокиринська І.Г. Діагностика фінансового забезпечення діяльності підприємства // Фінанси України, 2003. - №1,. – С.92..

На підставі цих параметрів можна зробити висновок про рівень і якість механізму фінансового забезпечення підприємства і, відповідно, про ступінь ризику вкладення його коштів у необоротні й оборотні фонди, що забезпечують його діяльність. Однак для різних сфер виробничої діяльності структура джерел істотно буде коливатися. Так, загальноприйнято, що загальним критерієм фінансової стійкості є граничне співвідношення власних і позикових коштів на рівні 50 на 50, тоді як для окремих сфер діяльності такий норматив може бути дещо завищеним.

Рис.1.1. Джерела фінансових ресурсів підприємства

Найбільш безпечною буде така структура джерел фінансового забезпечення, за якої всі необоротні фонди і постійна частина оборотних активів (оборотні активи за винятком коливань їх сезонної складової) формуються за рахунок власних коштів підприємства. Менш безпечною буде така структура, яка характеризується помірним підходом до формування джерел фінансування і відрізняються від попередньої підвищенням ризикованості структури джерел - значна частина необоротних активів і визначена частина оборотних фондів мають власні і довгострокові запозичені джерела фінансування. До граничного і найбільш ризикованому типу структури джерел фінансових ресурсів підприємства варто віднести таку, за якої основні фонди сформовані за рахунок значної частини не тільки довгострокових, а і короткострокових позикових джерел Фінінси підприємств: Підручник/ ред. А.М. Поддєрьогін. – К.: КНЕУ, 2000. – С. –159..

Ефективне керування фінансовим забезпеченням підприємства складається, з одного боку, у визначенні достатнього рівня і структури активів підприємства, що необхідні йому для одержання запланованих обсягів реалізації продукції, а, з іншого боку - у визначенні обсягів і структури джерел фінансування цих активів. Якщо навіть за умови збільшення обсягів реалізації продукції, що супроводжується зростанням активів підприємства, воно здатне зберігати і підтримувати такий рівень власних коштів, яких вистачає для фінансування всіх необоротних і постійної частини оборотних активів, то такий механізм фінансового забезпечення може мати назву безризикованого.

За умови зростання обсягів виробництва і масштабу діяльності підприємство може звернутися по позику для фінансування більшої частини оборотного капіталу. У цьому випадку, якщо рентабельність продукції цього підприємства перевищує середню ставку відсотка, що платиться за використання позикових коштів, механізм фінансового забезпечення можна вважати помірковано ризикованим.

Якщо ж на визначеному етапі економічного розвитку підприємство не здатне фінансувати свої постійні активи (необоротні фонди) за рахунок тільки власного капіталу і залучає зовнішні кошти, ризик утрати фінансової стійкості різко підвищується, і такий механізм доцільно вважати ризикованим.

І, зрештою , якщо необоротні активи сформовані за рахунок усіх можливих джерел їхнього формування, у тому числі навіть короткострокових кредитів, наслідком цього стає повна відсутність власного оборотного капіталу. Мова йде про істотну фінансову залежність підприємства, що свідчить про граничний ступінь ризику, що ставить підприємство на грань фінансової кризи і навіть банкрутства.

Така схема класифікації в границях діагностики механізму фінансового забезпечення дає можливість підприємству мати визначені орієнтири для виявлення фінансової небезпеки. Хоча фінансова криза для будь-якого підприємства завжди