За останнім часом відбулися значні зрушення в акцентах банківського нагляду від практики детального інспектування операцій банку до інспектування, спрямованого на оцінку банківських ризиків і внутрішньобанківських процедур їхнього проведення. Тому що банківський бізнес стає усе більш складним, інспектори усе більше повинні покладатися на оцінку внутрішньобанківських процедур керування банківськими ризиками, а також на якість організації системи внутрішнього аудита і контролю. Ці зрушення мали наступні значні наслідки. По-перше, збільшення ролі керівництва банку, тому що воно є «першою лінією оборони» і несе на собі повну відповідальність за забезпечення надійності банківської установи. Це здобуває особливу важливість у сучасному високотехнологічному світі, коли ризики і зв'язані з ними втрати можуть поширюватися дуже швидко. У той час інспектори в питанні детального контролю над проведенням операцій, у зв'язку зі значним їхнім обсягом, повинні в більшому ступені покладатися на зовнішній і внутрішній аудита. Такі тенденції стають усе більш характерними навіть для тих країн, що у нагляді використовують модель виїзного інспектування.

Друга тенденція в банківському нагляді - це збільшення ролі публічності банківської звітності. Органи нагляду в країнах великої сімки заохочують велику публічність банківської діяльності, особливо. Це стосується інформації про схильність банків тим або іншим ризикам, а також діяльності керівництва.

Третя тенденція, що охопила банківський нагляд у всіх органах і різних країнах - це розширення практики застосування загальних стандартів і вимог у міжнародному масштабі. Найбільш відомий приклад - це Базельська угода по капіталу 1988 року, що установило мінімальні вимоги до рівня капіталу банку, що були потім схвалені в безлічі країн. Однак практика застосування загальних вимог не може бути використана в повному масштабі, у зв'язку з розходженнями в законодавчих системах, економічному пристрої і системах бухгалтерського обліку.

Таким чином, захист інтересів вкладників шляхом забезпечення надійності роботи банківських установ полягає в безперервному всеосяжному процесі нагляду з використанням різноманітних форм і методів нагляду за діяльністю банків, починаючи з ретельного вивчення відповідних матеріалів при їхній реєстрації. Успіх цього процесу визначається здатністю органів банківського нагляду стежити за зміною ситуації у фінансовому секторі і вживати розумних заходів по підтримці банків у складних ситуаціях, при цьому, не допускаючи зниження рівня платоспроможності банків нижче рівня, необхідного для виконання всіх його зобов'язань.

2.3. Методика оподаткування різних видів банківських операцій

Розглянемо особливості має оподаткування дивідендів, які розглянуті нижче.

Проблеми оподаткування операцій з цінними паперами мають дуже важливе значення для професійних (і не тільки) учасників фондового ринку. Чинне податкове законодавство є надміру заплутане і для законного захисту власних інтересів необхідно докласти багато зусиль щоб переконати податківців у тому, що платити треба менше. Операції з цінними паперами є дуже різноманітними, також існує багато видів податків, які стягуються. Багато сучасних вчених-економістів вважають, що наша податкова система не є ефективною і сума податку, що стягується не відповідає рівню соціальних послуг, що надається державою її громадянам.

Відповідно до закону “Про податок на додану вартість”, статті 3, пункту 3.2 не є об’єктом оподаткування операції:

а) з випуску(емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу за кошти цінних паперів, що були емітовані (випущені в обіг) суб’єктами підприємницької діяльності, НБУ, Міністерством фінансів України, Держказначейством, органами місцевого самоврядування; розрахунково-клірингової, реєстраторської, депозитарної діяльності з цінних паперів; обміну цінних паперів на інші цінні папери;

б) з обігу валютних цінностей, а оскільки цінні папери належать до валютних цінностей відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 (валютні цінності це: валюта України, платіжні документи та інші цінні папери у валюті України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери в іноземній валюті), операції з цінними паперами, як українських так і іноземних емітентів, не належать до об’єктів оподаткування податком на додану вартість. Відповідно до листа державної податкової адміністрації від 16.01.1998р. “Про податок на додану вартість” професійні учасники ринку цінних паперів не відносять до об’єкта оподаткування ПДВ і комісійну винагороду за здійснення операцій з випуску, розміщення і продажу за кошти цінних паперів.

Оподаткування банків державним митом. На даний момент справляння державного мита регулюється декретом Кабінету Міністрів України.

Державне мито - це податок з юридичних та фізичних осіб, що стягується за вчинення в їхніх інтересах юридичних дій або видачу документів. Особливістю цього податку є те, що він може сплачуватись в іноземній валюті в тих випадках, коли угода, за яку сплачується держмито, відбувається в іноземній валюті. Таким чином, мито за угоди з іноземними цінними паперами сплачується у відповідній валюті. Згідно декрету, державне мито стягується за операції з цінними паперами, такими як емісія та укладання угоди. У випадку емісії цінних паперів держмито стягується за реєстрацію інформації про емісію цінних паперів, яка є обов’язковою, якщо цінні папери пропонуються для відкритого продажу. Ставка держмита дорівнює 0.1% номінальної вартості емісії цінних паперів. Таким чином у випадку прийняття рішення про емісію цінних паперів банк-емітент повинен сплатити держмито, якщо