Вихідним елементом побудови фінансового бухгалтерського обліку є економіко-правова структура фінансів господарства за ознаками «Акт
ив» (майнові об'єкти – ресурси) та «Пасив» (правовласники активу) фізичні та юридичні особи (яка характеризує, звідки надій
Контрольна робота з управлінського обліку.
План.
1. Прямі та непрямі витрати.
Вихідним елементом побудови фінансового бухгалтерського обліку є економіко-правова структура фінансів господарства за ознаками «Актив» (майнові об'єкти – ресурси) та «Пасив» (правовласники активу) фізичні та юридичні особи (яка характеризує, звідки надійшли гроші) чи капітали (та куди вони вкладені) інвестовані – активи.
Фінансовий аспект побудови бухгалтерського обліку вимагає аналогічної структуризації побудови бухгалтерського обліку затрат, доходів та фінансових результатів. Як видно із вищенаведеного рисунка, діяльність може бути трьох видів:
операційна,
інвестиційна,
фінансова.
Операційна діяльність – це статутна (основна) діяльність підприємства, а також неосновні (інші) види діяльності, що не є інвестиційною або фінансовою.
Інвестиційна діяльність – це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.
Фінансова діяльність – це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу.
Разом з тим на підприємстві можуть відбуватися екстраординарні події (надзвичайні ситуації). Це вимагає їх чіткого визначення для побудови обліку затрат, доходів та фінансових результатів.
Центральним місцем у системі діяльності є облік затрат, облік до-ходу та визначення фінансового результату (прибутку або збитку).
Значний вплив на побудову бухгалтерського фінансового обліку має бухгалтерська фінансова звітність. Перш за все такі її форми, як «Баланс» (форма № 1), «Звіт про фінансові результати» (форма № 2), «Звіт про рух грошових коштів» (форма № 3) та «Звіт про власний капітал» (форма № 4). Тому при побудові обліку затрат, доходів та фінансових результатів потрібно Затрати визнаються як елемент діяльності (операційної, фінансової або інвестиційної), якщо відбулися та юридичне оформлені такі події:
а) відбулося зменшення активу за такими умовами:—
майновий об'єкт (ресурс) за характером оборотного активу використано у процесі діяльності повністю,—
майновий об'єкт (ресурс) за характером необоротного активу зменшено на суму часткового використання (наприклад у формі амортизації),—
майновий об'єкт (ресурс) перестає відповідати економічній вигоді за характером діяльності підприємства;
б) відбулося збільшення пасиву (зобов'язань), які пов'язані з відповідною діяльністю.
Для правильного обліку виробничих витрат велике значення має їхня класифікація.
Витрати на виробництво класифікуються по наступним ознаках:
по місцеві виникнення витрат;
по видах продукції, робіт, послуг;
по способах перенесення вартості на продукцію;
по ступені впливу обсягу виробництва на рівень витрат;
по календарних періодах.
Витрати класифікуються на:
витрати виробництва, цеху, ділянки, служби;
витрати на вироби, типові види виробів, разові замовлення, валову, товарну, реалізовану продукцію;
витрати по економічних елементах, витрати по статтях калькуляції;
витрати прямі, непрямі, умовно-постійні, умовно-перемінні;
витрати поточні, одноразові;
витрати продуктивні і непродуктивні.
На прямі і непрямі витрати поділяються виходячи зі способу перенесення вартості на продукцію.
До прямих витрат відносяться витрати, зв'язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, покупні вироби і напівфабрикати й ін.), що можуть бути безпосередньо включені в їхню собівартість.
До непрямих витрат відносяться витрати, зв'язані з виробництвом декількох видів продукції, що включаються в собівартість за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворять комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), що відрізняються по їхній функціональній ролі у виробничому процесі.
2. Облік витрат, пов’язаних з нарахуванням амортизації основних засобів виробничого призначення.
Об'єктом амортизації є окремі основні засоби, крім землі, продуктивної худоби, жилих будинків, споруд благоустрою, авто-мобільних доріг загального користування, видавничої продукції (книги, журнали, брошури тощо), сценічно-постановчого інвен-тарю, експонатів музеїв, зоопарків, об'єктів мобілізаційного при-значення.
Амортизація нараховується протягом строку корисного вико-ристання (експлуатації) об'єкта основних засобів, який встанов-люється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (за-рахуванні на баланс).
Нарахування амортизації призупиняється на період реконст-рукції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації об'єкта основних засобів.
При визначенні строку корисного використання (експлуата-ції) об'єкта слід враховувати:
очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;
фізичний та моральний знос, що передбачається; правові або подібні обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.
Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основ-них засобів переглядається у разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.
Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходя-чи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.
До 1 січня 2000 р. на підприємствах діяли середньорічні норми амортизаційних відрахувань, розроблені диференційовано за окре-мими видами і групами основних засобів у процентах до їх балан-сової вартості. Вони були єдині для всіх підприємств і організацій незалежно від галузі.
Згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» з 1 січня 2000 р. метод амортизації має враховувати форму, в якій економічна вигода від активу отримується підприємством. Тому вибір методів амортиза-ції основних засобів підприємство здійснює самостійно, застосо-вуючи до кожного об'єкта основних засобів відповідний метод нарахування амортизації.
Обрані методи амортизації основних засобів є елементами об-лікової політики підприємства.
Нарахування амортизації припиняється з місяця, наступною за місяцем, в якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання.
Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів.
Для обліку нарахованої суми амортизації в Україні викорис-товують рахунки: «Знос необоротних активів» (знос основних за-собів).
Амортизація нараховується за всіма об'єктами, що перебува-ють в експлуатації за станом на перше число даного місяця (квар-талу, сезону, року). За об'єктами, що надійшли і вибули з експлу-атації в
