Розпорядник майна призначається на строк не більше ніж на шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника боржника.

Розпорядник майна має право:

скликати збори кредиторів і брати в них участь;

аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення
боржника;

залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів
боржника.

Розпорядник майна зобов'язаний:

розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до
господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство;

вести реєстр вимог кредиторів;

повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог
кредиторів або про відмову визнання вимог боржником;

вживати заходів для захисту майна боржника;

аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках;

виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства;

скликати збори кредиторів;

надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо
яких порушено справу про банкрутство;

надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника,
пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника.

Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження господарським судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора.

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

2. Кількісні методи оцінювання ризиків

Кількісні значення кредитного ризику обчислюють як в абсолютних, так і у відносних величинах, що виражають міру невизначеності під час реалізації прийнятого рішення.

В абсолютному виразі кредитний ризик може визначатися системою показників, що застосовуються для оцінки економічного ризику.

Так, визначальним показником ризику щодо певної угоди є ймовірність виникнення несприятливих подій за цією угодою. В цьому випадку:

. (1)

В абсолютному виразі ступінь (міра) ризику щодо кредитної угоди може визначатися також як добуток імовірності виникнення збитків на величину цих збитків (суму позики). Цей показник можна назвати зваженим кредитним ризиком щодо кредитної угоди:

. (2)

де W — величина ризику;

р(с) — імовірність виникнення збитків за кредитною угодою;

S — сума позики, що зафіксована в кредитній угоді,

Абсолютні показники ризику, визначені за формулами (1) та (2), використовуються для кількісної оцінки ступеня ризику щодо кредитної угоди.

Одним із основних способів оцінки ризику неплатоспроможності є аналіз платоспроможності та кредитоспроможності потенційного позичальника на основі методу фінансових коефіцієнтів.

Загальні рекомендації при оцінюванні фінансового стану позичальника зводяться до двох основних моментів [2, c. 29]:

1) для аналізу застосовується група (система) показників, на базі яких розраховуються коефіцієнти, що характеризують різні сторони діяльності підприємства;

2) отримані значення коефіцієнтів порівнюються із значеннями, рекомендованими в якості нормативних (критичних),

При використанні даних звітності, оцінка платоспроможності позичальника, розглядається як попередня. Основним недоліком тут є те, що ці оцінки характеризують стан справ за минулий період. Отримана в результаті такого аналізу система показників дає змогу виявити слабкі сторони в економіці підприємства, охарактеризувати стан справ даного підприємства (його ліквідність, фінансову стійкість, рентабельність, віддачу активів та ринкову активність). Але зробити однозначний висновок про те, що дане підприємство погасить кредит чи ні, практично неможливо, оскільки одні показники можуть знаходитись в критичній зоні, а інші бути цілком задовільними.

Висновки про ймовірність непогашений кредиту можна робити на основі співставлення показників даного підприємства та аналогічних підприємств, які погасили кредит або не погасили його через несприятливе фінансове становище.

Імовірність настання певної несприятливої події, яка є визначальною мірою ризику і застосовується при розрахунку більшості його кількісних показників, може бути визначена об'єктивним або суб'єктивним способом.

Об'єктивний спосіб визначення ризику неплатоспроможності ґрунтується на застосуванні різноманітних статистичних методів. Одним з найбільш розповсюджених таких методів є метод статистичних випробувань або, як його ще називають, метод Монте-Карло. Суть методу Монте-Карло вельми проста: у черговому статистичному випробуванні моделюють власні випадкові події за їх імовірностями та на підставі конкретних значень обчислюють стан системи в цілому. Після проведення досить тривалої серії випробувань шукану імовірність оцінюють як відношення числа сприятливих (несприятливих) результатів К(N), в яких система виконала свою функцію, до загального числа випробувань:

. (3)

Суттєвим недоліком застосування методу Монте-Карло при оцінюванні ризику є, зокрема, те, що він не дає змоги враховувати особливості кожного з позичальників. Згідно методу Монте-Карло, імовірність непогашення кредиту буде однаковою як для позичальника з кращим фінансовим становищем, так і для позичальника, що перебуває в гіршому фінансовому становищі.

Розв'язати вказану проблему можна, зокрема, за допомогою такого статистичного методу, як модель САRТ (Classification and Regression Trees), яка поширена в західній банківській практиці. Математичний апарат, що застосовується в моделі (регресійні методи), дає змогу отримати бінарне класифікаційне дерево, аналіз якого здійснюється на основі алгоритму, що використовує принцип дихотомії.

Завдання оцінки ризику, пов'язаного з фінансовими можливостями позичальника, може бути розв'язане методом дискримінантного аналізу. Останній є розділом факторного статистичного аналізу,