При низькому рівні процентної ставки (r1<r*) виникає надлишковий попит на гроші, який усувається економічними агентами за допомогою продажу облігацій. Колективний продаж облігацій спричиняє збільшення пропозиції облігацій на ринку і, таким чином, падіння їхньої ринкової ціни. Оскільки зниження ринкової ціни облігацій супроводжується зростанням процентної ставки, то зміна структури портфеля триватиме доти, поки бажаний рівень зберігання грошей не відповідатиме пропозиції грошей при процентній ставці r = r*.

При зависокому рівні процентної ставки (r2 >r*) висока альтернативна вартість зберігання грошей зменшує попит на гроші, і тому, навпаки, виникає надлишкова пропозиція грошей, яка використовується економічними агентами на купівлю облігацій. Підвищений попит на облігації веде до зростання їхньої ринкової ціни. Спричинене зростанням ринкової ціни облігацій зниження процентної ставки триватиме доти, доки при процентній ставці r = r* попит на гроші не відповідатиме кількості грошей, що пропонується банківською системою.

Графічне зображення встановлення рівноваги в умовах неврівноваженого грошового ринку показано на мал. 1.2.

Мал. 1.2. Встановлення рівноваги в умовах неврівноваженого грошового ринку.

Коливання рівноважних значень процентної ставки пов'язані зі змінами екзогенних змінних грошового ринку: рівня доходу та пропозиції грошей. Зростання рівня доходу підвищує попит на гроші та рівноважну процентну ставку. Підвищення пропозиції грошей, навпаки, спричиняє її зниження. При зміні рівноважної процентної ставки процес урівноваження грошового ринку відбувається таким чином.

Підвищення пропозиції грошей (М2s>М1s) призводить до того, що в початковому положенні рівноваги виникає надлишкова пропозиція грошей. Цей тимчасовий надлишок грошей усувається економічними агентами за рахунок підвищення попиту на облігації. Купівля облігацій, яка супроводжується зростанням їхньої ринкової ціни, триває до тих пір, поки процентна ставка не відповідатиме новій, нижчій рівноважній ставці процента. Підвищення пропозиції грошей (М3s>М2s), яке відбувається в ситуації "пастки ліквідності", не спричиняє зниження процентної ставки внаслідок мінімальної альтернативної вартості зберігання грошей.

Зростання доходу (Y2>Y1) в умовах незмінної пропозиції грошей підвищує попит на гроші і, таким чином, спричиняє появу надлишкового попиту на гроші в початковому положенні рівноваги. Надлишковий попит на гроші задовольняється економічними агентами за допомогою продажу облігацій або позичок у комерційних банків. Збільшення попиту на позики сприятиме зростанню процентної ставки.

Аналогічно, і продаж облігацій триватиме доти, доки процентна ставка не зросте до рівня, що відповідає новій рівновазі.

Мал. 1.3. Зростання пропозиції грошей та встановлення нової рівноваги на грошовому ринку.

Мал. 1.4. Зростання доходу та встановлення нової рівноваги на грошовому ринку.

Графічно коливанню рівноважних значень процентної ставки відповідають зсуви, відповідно, кривих попиту на гроші та пропозиції грошей (мал. 1.3 та 1.4).

2.Чинники попиту на гроші за неокласичною та кейнсіанською теорією

Економісти класичної (неокласичної) школи останньої третини XIX — початку XX в. свято вірили в ефективну саморегулюючу і ринкову економіку, що саморозвивається, заперечували необхідність широкомасштабного державного втручання в економічні процеси, а гроші розглядали лише як оболонку для номінального вираження реальних величин, таких, як випуск продукції, доходи, інвестиції й ін.

Вони вважали, що реальний обсяг виробництва визначається наявними в суспільства основними факторами виробництва: трудовими ресурсами, виробничими потужностями, природними ресурсами, тобто факторами, що змінюються лише в довгостроковому періоді. Зокрема, багато економістів цієї школи думали, що обсяг виробництва і швидкість обертання грошей мають тенденцію прагнути до природного рівня і не залежать від впливу грошей і грошової політики, а зміна кількості грошей в економіці здатна вплинути лише на рівень внутрішніх цін. Дотримуючись кількісної теорії грошей, істотний внесок у її модернізацію приніс видний представник математичної школи І. Фішер (1867 — 1947 р.). В економічній теорії добре відомо математичне рівняння обміну І. Фішера MV = PQ, де М — кількість грошей у обертанні, V— швидкість обертання грошей, Р — рівень ціни, Q — рівень реального обсягу виробництва. У цьому рівнянні MV характеризує пропозицію грошей в економіці, PQ - попит на гроші.

Неокласики доводили, що пропорційна зміна номінальної кількості грошей викликає лише пропорційну зміну абсолютного рівня цін. Тому вони робили висновок про неефективність грошової політики і призивали уряд піклуватися насамперед про збалансований державний бюджет, не допускаючи його дефіциту.

Світова економічна криза 1929 —1933 рр. поставила під сумнів основні положення неокласичної теорії, що фактично виключала можливість затяжних криз і змушеного безробіття в ринковій економіці. Вона довела також, що класична кількісна теорія грошей і цін, що оперує на довгострокових тимчасових інтервалах, виявилася нездатною розв'язати проблеми, викликані кризою. Для боротьби з безробіттям уряди США, Великобританії й інших розвинутих держав стали використовувати заходи державного регулювання, що не вписуються в ортодоксальну неокласичну доктрину.

Найбільш відомим теоретичним обґрунтуванням широкомасштабного державного втручання в ринкову економіку стала книга Дж. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотку і грошей" (1936 р.). Кейнс зробив дійсну революцію в макроекономіці, що радикально змінила погляди економістів і уряду на ділові цикли й економічну політику.

Нова економічна теорія виходила з того, що сучасна ринкова економіка, автоматично прагнучи до рівноваги, може потрапити в стан рівності сукупного попиту та сукупної пропозиції, при якому фактичний випуск продукції виявляється набагато нижче потенційного і значна частина робочої сили складається з вимушено безробітних.

На відміну від класиків Дж. Кейнс вважав Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег. М., 1978. С. 48-52. , що економіка надовго може "застрягти" у ситуації низького випуску і хронічного безробіття, оскільки внаслідок негнучкості цін і заробітної плати відсутній механізм, за допомогою якого швидко відновлювалася б повна зайнятість і забезпечувалося