По-друге, в оцінці швидкості обертання грошей Кейнс виходив з того, що вона мінлива і непередбачена, у тому числі і на коротких відрізках часу (наприклад, усередині економічного циклу). Тому не можна розглядати гроші як найважливіший фактор, що визначає динаміку обсягу виробництва, зайнятості і цін.

І нарешті, по-третє, Дж. Кейнс вважав, що ціни в ринковій економіці негнучкі, тому всі економічні показники він виражає в незмінних величинах заробітної плати.

Дослідивши канали, по яких фіскальна і грошово-кредитна політика уряду впливає на стан економіки, і виходячи з теоретичних передумов, Кейнс зробив висновок про те, що в умовах депресії методи монетаристського підходу до регулювання і стимулювання економіки потерпіли крах. Зміни податкової системи і структури державних витрат він вважав більш ефективними способами стабілізації економіки. Цей висновок привів послідовників Кейнса до проголошення відомої тези: "гроші не мають значення". При цьому ранні кейнсіанці, виходячи з "пастки ліквідності", вважали монетарну політику неефективною і підкреслювали абсолют фіскальної політики. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег. М., 1978. С. 144.

Пізні кейнсіанці вважали також ефективною і грошово-кредитну політику. Перевага віддається змішаній монетарно-фіскальній політиці: порівняно тверда фіскальна і легка монетарна, при цьому останній приділяється роль політики, що пристосовується, супровідного заходу бюджетно-податкового регулювання. Грошово-кредитна політика необхідна для того, щоб удержати процентну ставку на низькому рівні і заохочувати інвестиції: приріст пропозиції грошей буде протидіяти росту процентної ставки й у такий спосіб не допускати витиснення приватного інвестування, знижувати ефект "виштовхування" при збільшенні державних витрат.

Післявоєнний період аж до кінця 60-х — початку 70-х рр. відзначений самими сприятливими процесами соціально-економічного розвитку ведучих західних країн за всі попередні 100 років. Однак на рубежі 60—70-х рр. виявилися прорахунки кейнсіанської концепції економічного регулювання.

Вони складаються в недооцінці небезпеки розвитку інфляції, перебільшенні ролі прямих державних інвестицій і бюджетних методів регулювання кон'юнктури, переоцінці реального ефекту дефіцитного фінансування.

Дискредитація і криза кейнсіанства сприяли реабілітації ролі грошей в економіці і реанімації забутих монетарних теорій. М. Фрідмен і його послідовники, відомі в економічному світі як монетаристи, розробили сучасну кількісну теорію грошей, що стала надзвичайно популярною в 70-і рр.

Монетаризм — школа економічної думки, що акцентує увагу на змінах у кількості грошей в обертанні як визначальної функції цін, доходів і зайнятості.

Монетаристи розходяться з кейнсіанцями не тільки в питаннях ролі грошей в економіці, але і насамперед в оцінці функціонування ринкового господарства в цілому. Вони вважають, що ринкова економіка досить стійка і ринковий механізм здатний самостійно відновлювати економічну рівновагу. Тому монетаристи виступають проти активного втручання держави в економіку, відстоюють принципи вільної конкуренції взагалі й у грошовій сфері особливо. Гроші розглядаються монетаристами як вирішальний фактор розвитку виробництва. Надмірне державне регулювання грошово-кредитної сфери може спровокувати, на їхню думку, економічну кризу. Доказ цьому вони знаходили не тільки в кризах середини 70-х — початку 80-х рр.

Недооцінка ролі грошей, і грошового обігу зокрема, нездатність Федеральної резервної системи (ФРС) США запобігти різкому скороченню кількості грошей в обертанні наприкінці 20-х рр. істотно підсилили, на думку М. Фрідмена, негативні сторони економічного спаду. М. Фрідмен був переконаний, що гроші і грошовий обіг завжди мали дуже велике значення для розвитку економіки й ігнорування монетарної теорії чи неправильне використання її постулатів у ході надмірного державного регулювання здатно нанести суспільному господарству величезної шкоди. Государственное регулирование рыночной экономики. - М., 2001. - с. 85.

Аналіз ділових циклів і грошового обігу дозволив М. Фрідмену і його однодумцям істотно модернізувати класичну кількісну теорію грошового обігу, особливо для короткострокових тимчасових інтервалів. Так, монетаристи, розглядаючи швидкість обертання грошей як змінну величину, вважають, що пропонована ними теорія дозволяє пророчити поводження цієї перемінної. Як основні фактори, що визначають швидкість обертання грошей, вони виділяють очікуваний рівень інфляції і процентну ставку. Монетаристи також виявили взаємозв'язок між зміною темпів росту грошової маси, реального і номінального ВНП і показали, що зміна темпів росту грошової маси впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на ціни. Наприклад, у межах одного ділового циклу темпи росту грошової маси в обертанні після деякої затримки, звичайно в кілька місяців, викликають зміни в темпах росту номінального ВНП. Спочатку значна частина змін у номінальному ВНП відображає зміни в реальному ВНП, тобто зміни в реальній кількості товарів і послуг, вироблених в економічній системі. Надалі, якщо темпи росту грошової маси значно перевершують середньорічні темпи економічного росту, істотну частину змін у номінальному ВНП складають зміни абсолютного рівня цін. Таким чином, прискорення росту номінального ВНП, викликане збільшенням грошової маси, лише спочатку здобуває форму зростаючого реального обсягу виробництва, що супроводжується зменшенням безробіття. Згодом уповільнення темпів зростання реального виробництва приводить до того, що ріст цін поглинає усе велику частину впливу на економіку, обумовленого зміною темпів росту грошової маси. При уповільненні темпів росту грошової маси сповільнюються в зворотному порядку відповідні зміни номінального і реального ВНП.

Нові дослідження представників монетаристського напрямку дали ключі до розуміння впливу грошової політики держави на стан економіки, дозволили пояснити таке економічне явище, що раніше не спостерігалося , як стагфляція, чи одночасне існування високого безробіття і високої інфляції, що зовсім суперечило кейнсіанської теорії, і нарешті запропонувати відповідні рекомендації з грошово-кредитної політики держави.

Виходячи