Модель кривої Лоренца та її практичне застосування

План

Вступ

Проблема справедливого розподілу доходів стояла перед людством во всі часи. На ґрунті розподілу прибутків спалахували конфлікти і війни. Однак і сьогодні, коли ми живемо в цивілізованому суспільстві, питання диференціації доходів для усіх нас більш ніж важливе.

Наша країна йде складним шляхом перебудовування власної структури економіки і ринкових відносин. Це неминуче сполучено з численними труднощами і проблемами. Однієї з них є розшарування суспільства, що збільшується.

У даний момент ситуація не є задовільною, тому що за останні роки, крім періодичних стрибків інфляції і нестабільної вартості національної валюти, населення доволі значно розділилося на дуже бідних і дуже багатих.

Дослідженню цієї проблеми за допомогою економічного інструментарію – кривої Лоренца і коефіціента Джині - присвячена ця робота.

Метою роботи є дослідження теоретичних і практичних аспектів застосування кривої Лоренца.

Відповідно до мети в роботі поставлені наступні завдання:

- дослідити вирівнювання розподілу доходів як об’єкту соціальної політики;

- висвітлити умови моделі та побудови кривої Лоренца;

- охарактеризувати застосування коефіцієнту Джині;

- дослідити показники розподілу доходів в Україні і інших країнах.

Об’єктом роботи є дослідження застосування таких макроекономічних показників, як крива Лоренца і коефіцієнт Джині для характеристики взаємозв’язку між економічним зростанням і соціальною нерівністю у країнах з перехідною економікою.

1. Вирівнювання розподілу доходів, як об’єкт соціальної політики

Вирішення такої гострої соціальної проблеми як бідність є одним з напрямків діяльності держави і зв'язано з підтримкою на рівні хоча б прожиткового мінімуму тих, хто не зміг забезпечити собі краще життя, а також скороченням (економічними засобами) числа осіб, що живуть за рисою бідності. У противному випадку ріст чисельності бідняків чреватий соціальними вибухами і нестабільністю в житті суспільства. Скорочення чисельності бідняків — одна з основних задач соціальної політики держави в країнах ринкової економіки.

Важливим напрямком у соціальній політиці при рішенні питань захисту особистих доходів є підтримка найбідніших шарів населення. Вирішальне значення в соціальному захисті цих шарів населення має розвита система грошової і натуральної допомоги. Така система існує у всіх країнах з ринковою економікою і служить важливим соціальним амортизатором, що пом'якшує багато негативних наслідків її розвитку.

У залежності від відповідності доходів прожитковому мінімуму нужденна частина населення має право на одержання соціальної допомоги. При цьому в країнах з ринковою економікою практикується строго виборчий підхід до визначення осіб, що дійсно потребують цієї допомоги. В основі цього підходу лежать різні процедури перевірки, серед критеріїв яких — рівень доходу, розміри особистого майна, стан здоров'я, родинний стан і т.д.

У країнах з ринковою економікою застосовуються дуже різноманітні форми соціальної допомоги, у тому числі різного роду грошова допомога, не грошові форми допомоги (наприклад, продовольчі талони), дома для старих і ін.[10;11]

Державні програми стабілізації доходів мають місце в різних країнах. Але порядок їхнього формування різний. Одна частина коштів таких програм формується через державний бюджет і використовується централізовано. Інша частина коштів утворюється за рахунок прибутку на самих підприємствах і фондах (у колишніх країнах «державного соціалізму» близько 70% коштів таких програм формувалося за рахунок державного бюджету і тільки 25-30% коштів — за рахунок прибутків підприємств).

Через канали державних програм допомоги задовольняються потреби у вихованні юних членів суспільства, утриманні старих і непрацездатних, забезпеченні (почасти) одержання освіти, охорони здоров'я. Ступінь задоволення цих потреб визначається сформованим у даних умовах рівнем економічного розвитку і ціннісних установок, що склалися в суспільстві.

Розподіл коштів по лінії програм допомоги здійснюється по трьох напрямках.

Перший напрямок характеризується тим, що частина надходжень, одержуваних населенням, знаходиться в залежності від праці, але при цьому приймаються до увазі і розміри задоволених потреб.

Другий напрямок характеризується тим, що проведені виплати не мають зв'язку з працею даного працівника, а в розрахунок береться розмір потреб, на задоволення яких ці виплати спрямовуються. Ці виплати охоплюють допомогу на дітей багатодітним працівникам, самотнім матерям, на спеціалізоване лікування, дотації держави на утримання дітей у дитячих установах, у школах-інтернатах. Розмір такої дотації залежить від кількості дітей і рівня доходів батьків.

Особливість третього напрямку визначається тим, що основна їхня частина, що виступає у формі пільг і послуг, надходить населенню безпосередньо в натуральній формі через відповідні установи невиробничої сфери. Ця частина коштів, що розподіляються, формує свого роду «додаткові» доходи: вони не проходять через бюджет родини і ними не можна розпоряджатися по її розсуду. Такі доходи розподіляються без обліку міри індивідуальної праці і цілком визначаються інтересами і можливостями суспільства на даний конкретний історичний момент. Споживачем частини державної допомоги виступають не всі працюючі взагалі, а тільки ті, котрі мають у цьому потребу і тільки в міру цієї потреби. Наприклад, за безкоштовною медичною допомогою в більшому ступені звертаються ті, хто частіше і серйозніше хворіє і не може оплачувати медичні послуги, послугами шкільних установ — той, у кого більше дітей у шкільному віці.[10]

Іншими словами, виплати по лінії програм допомоги покликані пом'якшити розходження в рівні доходів, викликані не розходженнями в праці, а причинами, що знаходяться поза самим процесом праці, а також сприяти задоволенню ряду потреб, найбільш важливих з погляду задач формування здібностей до праці, розвитку особистості, досягнення більш високого загальноосвітнього і культурного рівнів, доступної охорони здоров'я, пенсійного забезпечення. Але оскільки ця форма розподілу торкається інтересів суспільства в цілому і кожного з його членів окремо, те державна політика в