2. Зміст моделі Лоренца

2.1. Умови моделі та побудова кривої Лоренца

Після того як визначені цілі політики вирівнювання доходів, необхідно вказати способи виміру диференціації доходів і методи по її згладжуванню.

Існує два підходи до проблеми вирівнювання доходів. Прихильники першого вважають, що при досягненні повної рівності доходів суспільство досягне максимального задоволення потреб споживачів. Дійсно, ступінь задоволення потреб можна оцінити по граничній корисності того чи іншого товару (в основі використання теорії граничної корисності для дослідження попиту споживачів лежить припущення, що поводження індивідуального покупця на ринку окремого товару залежить від того, як задовольняються його потреби, яку корисність приносить йому той чи інший товар). Якщо взяти двох середньостатистичних індивідів A і B, то можна з більшою часткою імовірності думати, що їхні смаки і бажання в споживанні тих чи інших товарів і послуг будуть збігатися. Тоді гранична корисність кожної одиниці товарів і послуг, споживаних A і B, визначиться їхнім доходом: чим вище доход, тим нижче гранична корисність товарів і послуг у розрахунку на останню витрачену гривню.

Якщо вважати всі інші фактори, що впливають на граничні корисності товарів і послуг, незмінними, то можна сказати, що умовою максимізації загальної корисності від споживання товарів покупцями A і B з'явиться умова:

де MUa – гранична корисність товарів і послуг для покупця A, Ya – його доход, а MUb і Yb – відповідні показники для покупця B.

Оскільки по прийнятих початкових умовах, MUa і MUb залежать тільки від доходу, то вищенаведена рівність задовольниться лише в тому випадку, коли Ya = Yb. Дійсно, нехай доход А перевищить доход Y, тобто Ya > Yb. Але в цьому випадку гранична корисність MUa товарів і послуг у розрахунку на останню гривню доходу А понизиться, а MUb збільшиться. Іншими словами, у нашій рівності чисельники і знаменники зміняться в протилежних напрямках, підсилюючи нерівність. Домогтися рівності можна тільки одним способом: вирівняти доходи Ya = Yb, при цьому збіжаться і граничні корисності споживаних товарів і послуг MUa = MUb.

Отже, відповідно до цього підходу, максимальна корисність споживання товарів і послуг досягається при вирівнюванні доходів споживачів.[5]

Прихильники другої точки зору вважають, що в основі ідеї рівності доходів лежить помилкове допущення, відповідно до якого існує постійний обсяг доходу, що розподіляється. Насправді, як вони затверджують, обсяг виробленого і доходу, що розподіляється, залежить від способу розподілу доходу. Представимо, наприклад, що споконвічно А одержував 1 тис. грн. у рік, а В – 5 тис. грн. Якщо держава за допомогою податкової політики перерозподілить доход і зробить його рівним (Ya = Yb = 3 тис. грн.), то, швидше за все, на наступний рік для індивіда В значно знизяться стимули одержувати високий доход - навіщо це робити, коли все рівно велику частину доходу вилучить держава. Одночасно в А теж зникнуть стимули підвищувати свій доход – за нього це робить держава за допомогою податкової політики. Прагнення держави зрівняти доходи з дуже великою часткою імовірності приведе до того, що на наступний рік доход А не зміниться, а доход У скоротиться; у підсумку сумарний доход, що розподіляється, скоротиться. Виходить, спроба вирівнювати доходи може привести до зниження ефективності виробництва: індивіду В не цікаво працювати високопродуктивно і багато заробляти (держава все рівно вилучить значну частину доходу), а індивід А взагалі може не працювати (його доход 1 млн. грн., а держава доплачує ще 2 млн. грн.). Це і є головною ідеєю другої точки зору: нерівність доходів необхідна, щоб зберегти стимули для підвищення ефективності виробництва.

Як показують оцінки деяких західних економістів, спроби збільшити доходи бідних за рахунок вилучення визначених сум у багатих обертаються серйозними втратами в ефективності. По підрахунках А.Оукена, ці втрати рівносильні тому, що з кожних 350 доларів, вилучених у багатих, 100 доларів доходять до бідних, а 250 доларів просто губляться.

Усі людські особливості (сильний і слабкий, спритний і незграбний, талановитий і пересічний, працьовитий і ледар, освічений і невіглас), що формують неповторний індивідуальний вигляд кожного, визначають різні можливості людей у змаганні за своє особисте щастя і благополуччя.

З погляду економістів, ця нерівність можливостей виявляється на споживчому ринку в нерівній платоспроможності покупців, в основі якої лежить нерівність їхніх доходів.

Показник середнього доходу дуже чуттєвий до збільшення чи зменшення частки високоприбуткових чи низькодоходних груп населення. У статистиці більшості розвитих країн для характеристики загального рівня доходів приводиться не середній, а медіанний рівень, тобто рівень, вище і нижче якого одержує доход однакове число працівників. Ще однією характеристикою, застосовуваною при дослідженні доходів, є мода, що представляє собою найбільш розповсюджений рівень доходу.

Однак усі ці характеристики як і раніше не дозволяють відповісти на запитання про те, у скільки разів доходи одних груп населення перевищують доходи інших. У цьому відношенні аналіз доходів доцільно доповнити характеристиками, що змінюють розрив між високоприбутковими і низькодоходними групами населення. Такими характеристиками можуть бути децільні, квартільні, квінтільні й інші коефіцієнти, що мають на увазі розбивку вихідної сукупності на рівні частини і вимірюють співвідношення між доходами двох крайніх груп.

Ще один цікавий прийом аналізу доходів населення з погляду їхньої диференціації складається в розрахунку так званих накопичених, чи кумулятивних,