в суспільстві, необхідно зробити непростий висновок – так, ситуація за останні 10 років змінилася тільки убік ще більшого розшарування. Однак для нормального функціонування всіх сфер життєдіяльності диференціація необхідна – більш того, вона є чинником прогресу. Задача держави полягає в тому, щоб мінімізувати її різкі стрибки, а також зменшити кількісний розкид між дуже багатими шарами і дуже бідними. Можна погодитися, що приходить на думку ідея про повернення соціалістичного суспільства. Однак в комуністичному суспільстві диференціація теж існувала, тільки передумовою дохідному розшаруванню було розшарування суспільне.
Умовою соціальної стабільності будь-якої держави виступає наявність широкого шару так називаного «середнього класу» населення. У країнах Заходу процес формування цього шару завершився кілька десятиліть назад. У нашій же країні існує значний диспаритет між найбільш забезпеченим і найбільш бідною частинами населення.
З огляду на обмежені ресурси держави, доцільно заохочувати будь-яку активність населення з метою забезпечення власного матеріального благополуччя, встановлюючи вигідні умови, пільги і гарантії для особистих вкладень в освіту дітей, підвищення своєї кваліфікації, у персоніфіковану медицину, різні пенсійні, страхові фонди, покупку житла й ін.
Зміст наступного за антикризовим стабілізаційного етапу політики доходів повинний включати неухильне зростання реальних доходів, різке зменшення бідності, забезпечення приступності товарів і послуг по збалансованим з типовими доходами цінами.
Сьогодні існує два підходи до проблеми вирівнювання доходів. Прихильники першого вважають, що при досягненні повної рівності доходів суспільство досягне максимального задоволення потреб споживачів.
Прихильники другої точки зору вважають, що в основі ідеї рівності доходів лежить помилкове допущення, відповідно до якого існує постійний обсяг доходу, що розподіляється. Насправді, як вони затверджують, обсяг виробленого і доходу, що розподіляється, залежить від способу розподілу доходу.
Графічно зобразити і вимірити нерівність доходів можна за допомогою кривої Лоренца. Для її побудови відкладають по осі абсцис послідовно підсумовані питомі ваги індивідуумів у їхньому загальному числі, а по осі ординат – кумулятивні частки доходів цих людей. З'єднавши всі крапки, одержують криву Лоренца.
Нерівність доходів характеризується ступенем відхилення кривої Лоренца від бісектриси 1-го координатного кута. Це відхилення можна вимірити через відношення площі фігури між кривою Лоренца і прямою до площі всього отриманого трикутника. У результаті одержують показник, що у літературі називається коефіцієнтом концентрації (чи коефіцієнтом Джині) G.
Цей показник в економічній теорії називається коефіцієнтом Джині, по імені італійського економіста і статистика Коррадо Джині (1884-1965).
За допомогою кривої Лоренца можна судити про ступінь нерівності при розподілі доходу в тій чи іншій країні. Дійсно, оскільки абсолютна рівність у розподілі доходу відповідає прямої, те чим далі крива Лоренца відстоїть від цієї прямої, тим сильніше нерівність. Це рівносильне твердженню, що нерівність у розподілі доходу тим вище, чим більше площа фігури, обмеженої прямою і кривою Лоренца.
За допомогою кривих Лоренца також можна також наочно продемонструвати процес вирівнювання доходів через проведення заходів податкової і соціальної політики. Так, наприклад, з більш високих доходів при прогресивному оподатковуванні стягується більш високий податок, а такі урядові програми, як соціальне страхування, виплата різних видів допомоги, продовольча допомога збільшують доходи бідних шарів населення.
Побудова кривої Лоренца для розподілу доходів між децільними групами населення у 1996 і 2001 роках (по сукупному і грошовому доходах накопиченою сумою) вказує на більше відхилення фактичної кривої розподілу грошових доходів від кривої рівномірного розподілу, чим відхилення кривої, побудованої для розподілу сукупних доходів між децільними дохідними групами населення за рік.
Накладення і зближення даних для розподілу грошових і сукупних доходів між децільними групами населення у 1996 і 2001 роках на рисунку підтверджує тезу про те, що політика формування грошових доходів по дохідних групах у 1996 і 2001 роках істотно не змінювалася, незважаючи на фінансову стабілізацію в Україні.
Тому у даний період необхідним є зростання особистих доходів і особливо зростання ціни робочої сили. Варто було б також використовувати й інші відомі методи політики доходів: заохочувати будь-які соціально орієнтовані нагромадження, надавати на вибір податкові пільги замість дитячих допомог, надати пільги щодо вкладення родин у недержавні пенсійні фонди, у навчання дітей, утримання старих і т.п.
Список використаної літератури
Авраамова Е. К проблеме формирования среднего класса // Вопросы экономики. – 2003. - №7.
Аналіз цінової ситуації на споживчому ринку та прогноз до кінця 2003 року/ Держкомстат, прогноз Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції. – К., 2003.
Дашкевич В. Неравенство распределения дохода как фактор экономического роста в некоторых переходных странах. – К., 2002.
Денисов Н. Социальное расслоение общества: причины, последствия и меры по ограничению // Экономист. – 2001. - №1.
Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стенли Л. Брю. Экономикс.- М., 1999.
Луніна И. Проблеми регіональної бюджетної політики України// Економіка України. – 2002. - №8.
Матеріали сайту Української Фінансової Групи www.ufc.kiev.ua/analitics.
Матеріали сайту Світового банку www.worldbank.org.
Мисихина С. Социальные выплаты и льготы // Вопросы экономики. – 2002. - №2.
Павленко А., Пастухов А., Войчак А. Концепция и организационно-экономические принципы развития национального рынка Украины. – К., 2002.
Синелвечиков Б. Податкова політика як фактор виходу з економічної кризи. // Фінанси України. – 2001. - №2. – С.12-18.
Соколовська А.М. Особливості проведення податкових реформ: світовий досвід і Україна. // Фінанси України. – 2000. - №12. – С.71-74.
Яковлев Р. Усиление госрегулирования заработной платы: необходимость, направления и меры// Российский экономический журнал. – 2003. - №3.
A. Alesina and R. Perroti. The political economy of growth. A critical survey of the recent literature// The World Bank Economic Review, № 10, 2001.
A. Alesina. The political