дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.
Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим щорічним дивідендом у процентах до їх номінальної вартості. Виплата дивідендів здійснюється у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями провадиться за рахунок резервного фонду.
Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, за простими акціями перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.
Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства.
Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства.
Відповідно до чинного законодавства України(Господарського Кодексу та інш. норм. актів) господарські товариства можуть існувати в таких організаційно-правових формах(див. Табл. 1.1):
Таблиця 1.1
Організаційно-правові форми господарських товариств
Організаційно-правова форма | Особливості
акціонерне товариство | Товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки своїм майном. Акціонери відповідають за зобов’язаннями Товариства лише в межах належних їм акцій..
Товариство з обмеженою відповідальністю | Товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах своїх внесків.
Повне товариство | Товариство, усі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.
Товариство з додатковою відповідальністю | Товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначається в установчих документах. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а у разі їх недостатності - додатково майном, що їм належить, пропорційно до розміру внеску кожного учасника до статутного фонду. Максимальний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.
Командитне товариство | Товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені Товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства.
Як вже відзначалось, акціонерне товариство є найбільш прийнятною організаційно-правовою формою для великих підприємств з великою кількістю власників (акціонерів). Відкриті акціонерні товариства мають такі переваги:
більш широкі можливості для залучення капіталу шляхом емісії додаткової кількості акцій, емісії облігацій, отримання кредитів на вигідних умовах тощо;
фінансовий ризик акціонерів обмежується розміром належної їм частки в майні Товариства (вартістю акцій, що їм належать);
відповідно до чинного законодавства України та внутрішніх нормативних документів Товариства акціонери можуть продавати або іншим способом відчужувати акції, що їм належать, на власний розсуд, не повідомляючи про це інших акціонерів;
функції власника та керівника чітко розмежовані, тому власники (акціонери) мають широкий вибір можливостей щодо найму “команди” високопрофесійних керівників.
Держава бере участь в управлінні Товариством лише в межах пакету акцій, що їй належить. Якщо держава продає свій пакет, то вона впливає на діяльність Товариства опосередковано, наприклад, шляхом проведення певної банківської, податкової, соціальної, антимонопольної, митної політики тощо.
1.2 Учасники корпоративних відносин
В якості основних учасників корпоративних відносин варто виділити: інвесторів, працівників суб'єкта, що хазяює, органи управління і держави.
Інвесторів конкретного господарюючого суб'єкта можна підрозділити на дві групи: акціонери (власники, учасники) і кредитори. Цей підрозділ ґрунтується на специфіці прав цих учасників: так акціонери мають право участі в управлінні, право на одержання доходу, право на одержання частини майна у випадку ліквідації господарюючого суб'єкта. Кредитори вступають з підприємством у відносини позики. В основі цих відносин лежить необхідність повернення основної суми боргу і виплати додаткових доходів. При цьому, як правило, кредитори не мають права на участь в управлінні.
Ступінь плідної діяльності працівників господарюючого суб'єкта визначається рівнем їхньої освіти і кваліфікації, прагненням максимального використання потенційних технічних, технологічних і організаційних можливостей виробництва на основі реалізації інноваційних процесів і методів корпоративного менеджменту і маркетингу.
Функції управління конкретних виробничих суб'єктів зосереджені у відповідних органах управління. Їхній склад, компетенція і порядок наймання, обрання і функціонування можуть істотно відрізнятися друг від друга навіть у межах однієї правової системи. Однією з основних задач корпоративного управління є врегулювання інтересів акціонерів і менеджерів.[26, c.7]
Державу, як учасника корпоративного управління, варто розглядати не тільки з позиції особистої участі як власника, але і як сторону зацікавлену в підвищенні ефективності діяльності суб'єктів, що хазяюють, і у виконанні ними соціальних функцій. Ефективне корпоративне управління повинне сприяти як зростанню економічного добробуту, так і зняттю соціальної напруженості в суспільстві.
Взаємини між учасниками корпоративних відносин регламентуються як на рівні держави, за допомогою законодавчих і нормативних актів, так і на рівні конкретного господарюючого суб'єкта за допомогою внутрішніх нормативних актів (статутів, положень, інструкцій й ін.).
Узагальнюючи висловлене вище, можна стверджувати, що корпоративне управління являє собою спосіб впливу на систему взаємин між органами управління інвесторами, трудовим колективом і державою, який регламентується законодавчими і нормативними актами, внутрішніми нормативними документами і положеннями, з метою підвищення ефективності господарювання - одержання очікуваного прибутку.
2. Розвиток корпорацій в зарубіжних країнах
2.1 Особливості організації та функціонування корпорацій в зарубіжних країнах
Найпоширенішою формою організації підприємств є товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Різновидом цієї організацій-но-правової форми є AT, або корпорація.
Як вже відзначалось, акціонерним є товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості,