Акціонерні товариства виникли в період первісного нагромад-ження капіталу. Першими акціонерними компаніями були дві ост-індські компанії — голландська і англійська, засновані відповідно в 1600 і 1602 р. Першою російською акціонерною компанією вва-жається Російська в Константинополі торговельна компанія, засно-вана в 1757 р. Капітал цієї компанії складався з 200 акцій номіналь-ною вартістю 500 рублів кожна. Одна половина, акцій розподілялася між засновниками, а інша була виставлена на відкриту підписку для всіх бажаючих. За таким самим принципом згодом створювалися й інші російські AT [11, с. 5].

Поява корпорацій була зумовлена розвитком великого промис-лового виробництва, що потребувало нових методів організації, управління і фінансування.

На американському континенті AT почали виникати наприкін-ці XVIII ст. Ця форма підприємництва була запозичена з Англії. У XIX ст. корпорації у США дуже поширились. Компанію "Standart Oil" було створено в 1870 р. Засновниками її були брати Джон та Уільям Рокфеллери і ще три бізнесмени. На той час частка ком-панії Рокфеллерів не перевищувала 10 % у нафтопереробній про-мисловості країни, але вже в 1879 р. вона контролювала 90-95 % ринку, а її капітал збільшився з одного до 70 млн. дол. США. У 1882 p. нафтова компанія "Standart Oil" стала першою монополією у промисловості й першою сучасною великою корпорацією. Діяль-ність цієї монополії спричинилася до необхідності розробки і прий-няття у США антитрестовського закону. У 1990 р. корпорації у США виробляли 60 % національної промислової продукції.[11,c.6]

Порядок створення і основні принципи функціонування корпо-рацій у США визначаються на рівні штатів. Корпорації поділяються на відкриті та закриті (акції останніх не можуть продаватися на відкритому ринку). Федеральна податкова система передбачає спла-ту податку на прибуток корпорації. Проте невеликі корпорації звіль-няються від цього податку, а їх прибуток розподіляється між акціо-нерами і зараховується до оподатковуваного доходу акціонерів. Статус невеликої корпорації надається за таких умов:

якщо корпорація є американською;

акціонерів щонайбільше 35;

акціонерами, як правило, є приватні особи;

акціонери — виключно резиденти США;

корпорація випускає один вид акцій.

У Великій Британії до AT вживають термін "компанія". Британ-ські компанії створюються відповідно до законів про компанії 1948, 1967 та 1976 р. Зареєстровуються компанії в бюро реєстрації компаній. У Великій Британії існують приватні та публічні ком-панії. Приватне AT аналогічне закритому і хоча й передбачає випуск акцій, проте без вільної підписки на них. Кількість учасни-ків компанії — від двох до 50. Публічне AT аналогічне відкритому, кількість акціонерів у ньому не може бути меншою семи.

У Німеччині у формі публічних AT функціонують переважно великі підприємства, які потребують залучення акціонерного капіталу.

Більшість юридичних осіб зареєстровано як ТОВ, оскільки процеду-ра їх заснування і державне регулювання діяльності більш спрощені, ніж для AT. Для заснування AT необхідно як мінімум 5 акціонерів і мінімальний статутний фонд 100 тис. марок (для ТОВ — 50 тис. ма-рок).

У Франції існують дві основні форми комерційних підприємств (товариств) — з обмеженою відповідальністю і так звані анонімні. У ТОВ не повинно входити більш як 50 учасників, тому таку форму ма-ють невеликі й середні підприємства з мінімальним статутним фон-дом 50 тис. франків. Анонімне товариство (аналогічне відкритому AT) обирається для створення великих підприємств; його мінімаль-ний статутний фонд — 250 тис. франків, мінімальна кількість акціо-нерів — 7.

В Італії до основних форм підприємств належать також ТОВ з мінімальним статутним фондом 20 млн. лір і AT з мінімальним ста-тутним фондом 200 млн. лір.

Отже, у більшості країн світу невеликі підприємства мають зде-більшого форму ТОВ, великі — AT.

До переваг акціонерного типу організації підприємницької діяль-ності, що дедалі більшою мірою поширюються у світі, належать такі:

корпоративна форма, що дає змогу мобілізувати великі кошти
шляхом реалізації акцій;

забезпечення швидкого передання окремих інтересів власності,
оскільки акції можна легко продати іншим особам;

покладання відповідальності на акціонера лише в межах вкла-деного ним капіталу;

можливість використання коштів, отриманих завдяки продажу
акцій, на будь-які потреби розвитку корпорації;

публічна інформація про емітента може бути своєрідною
рекламою продукції AT, що забезпечуватиме збільшення об-сягів реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг);

можливість ВАТ додатково стимулювати персонал, пропоную-чи купівлю акцій на пільгових умовах або даючи менеджерам акції у вигляді премії; у такий спосіб підвищується зацікавле-ність службовців у поліпшенні фінансових результати кор-порації.

1.2. Роль корпоративного управління в забезпеченні інтересів акціонерів

Часто менеджери, які управляють компанією, прагнуть досягти передусім власних фінансових й нефінансових цілей: надмірно висо-ких винагород; придбання предметів розкоші (наприклад, дорогі службові автомобілі); невиправданого розширення організацій з ме-тою підвищення власного соціального статусу; безпосереднього привласнення в тій чи іншій формі грошових коштів інвесторів та ін. Зазначені цілі не збігаються з метою акціонерів компанії — одержа-ти максимальний дохід на вкладений капітал. Крім того, корпора-цію можуть очолювати некваліфіковані менеджери. Тому перед власниками капіталу постають певні завдання:

як вплинути на поведінку менеджерів, які керуються особисти-ми вигодами;

як спонукати менеджерів ефективно управляти фірмою;

як убезпечитися від некваліфікованих управлінців.

Гарантії ефективного управління, а отже, ефективність як окре-мих підприємств, так і корпоративного сектора загалом залежать, по-перше, від наявності в акціонерів адекватних механізмів контро-лю за діями менеджерів і в разі потреби — їх заміни; по-друге — від механізму перерозподілу прав власності на користь ефективніших економічних агентів, якщо власники фірми не здатні або не бажають контролювати менеджерів. На досягнення балансу інтересів акціо-нерів та менеджерів і підвищення