Швеція має одинарну систему правлінь, але на відміну від амери-канської системи тут закон визначає мінімальну кількість представ-ництва службовців у правлінні, а кількість виконавців зазвичай об-межується головним адміністратором.

У Голландії система правління подвійна, але на відміну від Німеччини службовці не допускаються в наглядову раду, куди вхо-дять виключно зовнішні представники.

Італійські правління, хоч і відрізняються унітарністю, але їх діло-ва структура й система власності більшою мірою подібні до німець-кої, ніж до американської. Навіть дуже великі італійські компанії ча-сто контролюються однією родиною, а те що провідні акціонери од-ночасно є директорами-менеджерами, часто є визначальним.

Французи вважають формальну структуру правління такою не-суттєвою, що дає змогу будь-якій компанії мати одинарні чи по-двійні правління на власний розсуд. До складу найпоширенішого одинарного правління мають входити 2/3 зовнішніх директорів; до наглядового ярусу в подвійному правлінні — лише зовнішні дирек-тори. У будь-якому разі ця система гарантує головному виконавчому адміністраторові (президентові — генеральному директорові) майже абсолютну владу над правлінням (радами) і загальними збо-рами акціонерів.

Розглянувши різні підходи до організації правлінь, доходимо вис-новку, що їх організаційна структура не вважається суттєвим чинни-ком, який впливає на ефективність діяльності корпорацій.

3. Особливості формування корпорацій в Україні

3.1 Становлення та розвиток корпорацій в Україні

До недавнього часу для промисловості України був характерний багаторівневий монополізм (власність, управління, технологія). Переважна кількість підприємств були великими за обсягом і вузько спеціалізованими. Поступово корпоративна форма господарювання стає провід-ною і в Україні - нині з існуючих 237 тис. господарських товариств різних форм 198 тис. — це ТОВ, а 35,3 тис. — AT, з них закри-тих — 66,4 %, відкритих — 33,6 %.[11,c.7-8]

У промисловості AT становлять 70,7 % кількості підприємств недержавного сектора; вони виробля-ють понад 50 % загального обсягу продукції галузі. Проте аналіз ситуації, що склалася в Україні, засвідчує: перетворення державних підприємств у процесі приватизації на ВАТ і утворення в такий спосіб малих товариств з кількістю акціонерів менш як 100 фізич-них осіб не завжди виправдані. Таких ВАТ нині налічується близь-ко 25%.

Більшість вітчизняних акціонерних товариств створені в ході приватизації великих державних промислових підприємств. Дані щодо ходу приватизації та створення акціонерних товариств в Україні наведені на рис. 3.1-3.3 Див.: Звіт ФДМУ про хід виконання "Державної програми приватизації на 2000-2002 роки" у 2001 році; Інформація про хід приватизаціі державного майна в Україні за 10 місяців 2003 року. К:ФДМУ, 2003 рік; Інформація про хід приватизації державного майна в Україні за 2002 рік. К: ФДМУ, 2003 рік; Підсумки діяльності Фонду державного майна України та його регіональних відділень у 2002 році з виконання Державної програми приватизації на 2000-2002 роки та основні напрямки роботи на 2003 рік (Матеріали колегії ФДМУ від 30.01.2003 року)..

Слід уникати крайнощів: недооцінювання акціонерної форми господарювання та її абсолютизації, перетворення її впро-вадження на модну кампанію. Що ж до суспільного аспекту, то створення ВАТ і ринку акцій має значення, найімовірніше, як засіб перерозподілу національного багатства у країні і переливання ка-піталу з галузі в галузь, ніж як засіб нагромадження капіталу. Адже досвід зарубіжних країн свідчить про те, що за рахунок емісії ак-цій фінансується відносно невелика частка капіталовкладень: у США — близько 7,5 %, в Японії — лише 0,7, у країнах Європи — у середньому 5 % [37, с 54].

Рис. 3.1. Динаміка кількості об'єктів державної власності, приватизованих в Україні у 1992-2002 роках, за групами

Рис. 3.2. Кількість приватизованих об'єктів малої приватизації

Рис. 3.3. Створення акціонерних товариств (об'єктів груп Б, В, Г) у 1992-2002 рр.

Невеликі вітчизняні товариства, перетворені на ВАТ, навряд чи зможуть скористатися можливістю залучення додаткового капіталу через фінансовий ринок, а от додаткових витрат (проведення загаль-них зборів, звітність перед Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, ведення реєстру акціонерів, організація виплати дивідендів тощо) через акціонування їм не уникнути, оскільки щодо організаційних витрат ВАТ є найдорожчою формою підприємницт-ва. Тому вірогідно, що в подальшому частина невеликих ВАТ реор-ганізується у ТОВ.

В Україні діяльність AT визначається Законом України "Про гос-подарські товариства" та Господарським Кодексом. Особливості функціонування AT, створе-них у процесі приватизації, визначаються окремими законодавчими і нормативними актами. Нині приватизація державної власності у формі створення AT є провідним напрямком ринкової трансфор-мації економічних відносин в Україні. Існують два види AT: відкриті та закриті. Відкритим акціонерним є товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Закритим акціонерним є товариство, акції якого розподі-ляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки, а також продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство (ЗАТ) має право випускати лише іменні акції і може бути перетворене на ВАТ шляхом реєстрації акцій у порядку, передбаченому законодавством, і внесення змін до стату-ту товариства.

Розглянемо фінансові особливості створення і діяльності AT.

Акціонерні товариства створюються шляхом заснування або реорганізації існуючої юридичної особи і діють на підставі установчого договору та статуту. Засновниками AT можуть бути юридичні особи і громадяни. Для створення товариства їм необхідно підпи-сатися на акції, провести установчі збори і здійснити державну реє-страцію AT. Термін відкритої підписки не повинен перевищувати шести місяців. Конкретний термін підписки, а також інші основні відомості щодо створення AT, зокрема розмір статутного фонду, но-мінальна вартість акції, кількість і види акцій тощо, зазначаються в повідомленні, яке публікують засновники. Статутний фонд AT