Проблема співвідношення між I і II підрозділами суспільного виробництва має величезне значення для розвитку економіки. Так, в колишньому СРСР догма про переважне зростання виробництва засобів виробництва мала своїм наслідком поступове зниження життєвого рівня і звуження об'єктивних рівнів розвитку суспільного відтворення. Закономірність переважного росту I підрозділу суспільного виробництва діє в умовах не кількісного нагромадження засобів виробництва, а безперервного їхнього удосконалювання, оскільки є рушійною силою НТП і фактором постійного росту продуктивності власної праці. Що стосується колишнього Союзу, те після війни тут нарощування обсягів виробництва в I підрозділі стало носити самодостатній характер, тобто виробництво заради виробництва. Це було посилено наступними специфічними умовами [1, c. 15]:

1 Перший підрозділ повинний було забезпечити пріоритетний розвиток ВПК і космічних розробок, необхідне для цього сировина, матеріали, енергію, верстати, устаткування.

2. З кінця 60-х років почалося широке масштабне освоєння західносибірських родовищ нафти і газу. Це викликало різке збільшення інвестицій у паливно-енергетичний комплекс.

3. Розширення обсягу виробництва в I підрозділі відбувалося практично на незмінній технічній основі при збереженні старого технологічного способу виробництва.

У підсумку технічні характеристики кінцевої продукції I підрозділу (продукції машинобудування) мінялися повільно, а недостатнє виділення інвестицій для II підрозділу приводило в окремі періоди не тільки до морального, але і різкому фізичному старінню виробничого апарата.

Для процесу інвестування народного господарства в ці роки були характерні висока частка капітальних вкладень у I підрозділ і поступове зменшення частки капіталовкладень у II підрозділ, охорону здоров'я, культуру й інші сфери життєзабезпечення.

У розвитих західних країнах у післявоєнний період відбувається різке зрушення в інвестиційній сфері на користь споживчого комплексу і всієї соціальної інфраструктури. Це стало можливим завдяки прискоренню НТП, що дозволило на основі ресурсозбереження скоротити суспільні витрати на виробництво сировини й енергії й у результаті комплексної механізації й автоматизації визволити трудові ресурси зі сфери матеріального виробництва і направити них на меті обслуговування людини. У підсумку в другій половині XX в. спостерігається підвищення життєвого Рівня населення практично у всіх розвитих країнах.

НТР обумовила швидкий розвиток сфери обслуговування, що не створює самостійного матеріального продукту, але виконує важливі суспільні функції (цій сфері відносяться виробнича і соціальна інфраструктури.

Для сучасного відтворення істотну роль грає також сфера військової техніки. Крім того, у деяких країнах (з монополізацією - наприклад, нафту) виділяють і нульовий підрозділ - видобуток нафти.

Розглядаючи результат відтворення, не потрібно забувати, що він може існувати не тільки в матеріальній формі, але й у нематеріальної, у виді послуг. Послуга також володіє споживчою вартістю і на неї затрачається людська праця. У зв'язку з цим усе суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробництво. До першого відносять промисловість, сільське господарство, будівництво і виробництво різних матеріальних послуг на транспорті, у торгівлі, комунальному господарстві, сфері послуг і ін., до другого - створення духовних цінностей і нематеріальні послуги. В першому випадку критерієм поділу є форма кінцевого результату виробничого процесу. Якщо споживна вартість, що створюється у виробничому процесі, втілюється в матеріальному продукті (товарі), то має місце матеріальне виробництво. Якщо ж результатом виробництва є задоволення нематеріальних (культурних, освітніх, духовних та ін.) потреб або певні послуги, тоді виробництво має нематеріальний характер. Ознакою останнього часто є збіг у часі процесу виробництва і споживання послуг.

У сучасних умовах від цього розподілу відмовилися практично всі держави. Зараз продуктивним визнається не тільки праця по створенню матеріальних цінностей, але будь-яка праця, що створює блага для споживання, незалежно від того, у якій сфері це відбувається - у матеріальній або духовної, у сфері виробництва товарів або послуг.

Таким чином, сучасне суспільне виробництво охоплює не тільки матеріальне виробництво (I і II підрозділу), але також нематеріальну сферу - виробництво нематеріальних послуг і благ, що складає в сукупності своїх галузей III підрозділ, і, нарешті, сферу військової економіки, що доцільно виділити в IV сферу. Така структура суспільного виробництва враховує сучасні корінні якісні зрушення. Крім того, це дозволяє глибше зрозуміти, що III і IV підрозділу ніяких матеріальних субстанцій споживчого і виробничого призначення самі по собі не роблять (крім конверсії). Звідси висновок: матеріальним джерелом поповнення III і IV підрозділів, а також товарного покриття (забезпечення) споживчого попиту цих підрозділів є суспільний продукт, створюваний і підрозділами (тобто галузями) суспільного виробництва все це необхідно враховувати при встановленні збалансованості суспільного господарства.

Структура суспільного виробництва давить на темпи масштаби відтворення. Подолання застійного, а зараз і кризового стану економіки Росії можливо через нормалізацію структури суспільного виробництва. Тільки значне скорочення ВПК, конверсія ряду військових виробництв дозволять забезпечити матеріальні умови прогресивної структури суспільного виробництва, без чого неможливо вийти на нормальну рівновагу найважливіших макро пропорцій.

Список використаної літератури

Дучинська Н.І. Опорний конспект лекцій із курсу "Макроекономіка": Навч. посібник. — Д.: РВВ ДНУ, 2002. — 56 с.

Коюда П.М. Макроекономіка: Навч. посібник — Х.: ХНУРЕ, 2001. — 236 с.

Кучерявенко І.А. Макроекономіка. Практикум: Навч. посібник. — К.: Вікар, 2003. — 239 с.

Макроекономіка: Метод. рек. до самост. вивчення курсу / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича / П.О. Нікіфоров (уклад.). — Чернівці: ЧНУ, 2003. – 257 с.

Манків Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України: Пер. з англ. / Степан Панчишин (наук.ред.пер.). — К.: Основи, 2000. – 249 с.

Орищак Я. Основи курсу "Макроекономіка": Лекції, семінарські заняття та завдання для