Ще однією мірою обмеження державою ввозу товарів є стандарти й інші спеціальні вимоги до товарів. Стандарти являють собою спеціальні вимоги до товарів, установлювані з метою забезпечення безпеки, захисту життя і здоров'я людей і тварин, охорони навколишнього середовища. Різні види стандартів застосовуються державами з метою:

обмеження імпорту в інтересах внутрішньодержавних виробників

аналогічної продукції.

заборони чи обмеження імпорту товарів, що забруднюють навколишнє середовище (хімтовари, ядохімікати, кам'яне вугілля і нафта з високим вмістом сірки).

полегшення наступної утилізації, зокрема , шляхом вторинної переробки.

обмеження промислового устаткування, транспортних чи засобів тих видів продукції, експлуатація яких веде до забруднення навколишнього середовища.

підтримки здоров'я нації, шляхом застосування санітарно-ветеринарні

вимоги до тварин, рослинам, сільськогосподарським продуктам і т.п.

Розходження в національних і внутріфірмових стандартах, а також у системах виміру при виробництві й оцінці параметрів цілеспрямовано використовується державами для створення нетарифних бар'єрів проти імпортної продукції. Дана міра захоплює біля третини товарів світової торгівлі.

Одним зі шляхів полегшення доступу на зовнішні ринки є досягнення на офіційному чи фірмовому рівні угоди про взаємне визнання результатів технічних іспитів виробу і його сертифікацій. Іншим шляхом може служити виготовлення продукції, призначеної до експорту, з урахуванням міжнародних стандартів.

ІІ. Специфічні торгові бар'єри спрямовані на скорочення чи обсягів рівня імпортних постачань окремих товарів з визначеного джерела, від визначеного чи виробника взагалі припинення будь-якого імпорту, як конкретного товару, так і всієї торгівлі, а також обмежують самостійність підприємств у відношенні виходу на зовнішній ринок, звужують коло країн, з якими можуть бути укладені угоди по визначених товарах, регламентують кількість і номенклатуру товарів, дозволених до вивозу і ввозу. Система даних інструментів, установлюючи твердий контроль над зовнішньою торгівлею деякими товарами, у багатьох випадках виявляється більш гнучкою й ефективний, ніж тарифні важелі зовнішньоторговельного регулювання. Специфічні торгові бар'єри включають різноманітні види заборон (ембарго), квотування, ліцензування, контингентування, добровільне самообмеження, інші дискримінаційні угоди.

Заборони імпорту й експорту (ембарго) являють собою змушені міри, визнані міжнародною практикою. Вони можуть виступати у відкритій та у завуальованій формі. Відкрита форма - це повна заборона торгівлі - крайня міра, що приймається не тільки на підставі рішення держави-імпортера, але і на основі рішень, погоджених на міжнародному рівні, звичайно в рамках ООН.

Варто мати на увазі, що хоча повна заборона (ембарго) вводиться по політичних мотивах, наслідку, власне кажучи, є економічними.

Дійовими заходами регулювання ЗЕД є нетарифні інструменти: система ліцензування та квотування.

Як правило, всі держави використовують даний інструментарій обмеження зовнішньої торгівлі. В Японії і в європейських країнах - це система ліцензування відносно до імпортерів. З обмеженням випуску ліцензій значно зменшується небажаний імпорт.

В США час від часу вводяться санітарні стандарти, за якими забороняється ввіз аргентинської яловичини. Колумбія використовує "вимоги змішування", тобто імпортер сталі за кожну тонну продукції, що ввозить, зобов’язаний закупити таку кількість більш дорогої вітчизняної сталі.

З усіх видів нетарифних обмежень найбільш популярними є імпортні квоти або кількісне обмеження обсягів іноземної продукції, що дозволяється щорічно до ввозу в країну. Держава видає обмежену кількість ліцензій, що дозволяють ввіз і забороняють неліцензований імпорт. Якщо обсяг ліцензованого імпорту менший за попит на внутрішньому ринку, то квота не тільки зменшує обсяг імпорту, а й призводить до підвищення внутрішніх цін над світовими, за якими власники ліцензій закупляють товари за кордоном. У даній ситуації імпортні квоти аналогічні тарифним обмеженням, Прикладом таких квот може слугувати угода між Урядом України та Європейським Союзом щодо вугілля та сталі на 1995 р. У відповідності до цієї угоди поставки металопрокату з України в країни ЄС не можуть перевищувати 190000 т. Крім цього, розписані квоти за окремими позиціями (плоский прокат, балки, товстий лист). Система ліцензування характеризується різноманітними формами і процедурами, але головними видами квот вважаються:

1. Глобальні - контингенти (квоти), що встановлюються щодо товару без зазначення конкретних країн, куди товар експортується або з яких він імпортується.

2. Групові - квоти, що встановлюються щодо товару з визначенням груп країн, куди товар експортується або з яких він імпортується.

3. Індивідуальні - квоти, що встановлюються щодо товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або а якої він може імпортуватись.

До найпоширеніших регуляторів імпорту (інколи експорту) належить ліцензія. Ліцензія - дозвіл на ввезення чи вивезення товарів продукції, різних послуг. Ліцензії поділяються на: 1. Відкриті (індивідуальні) - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням Його загального –обсягу.

2. Разові (індивідуальні) - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретному суб’єктові на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.

3. Генеральні - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певного товару та (або з певною країною (групою країн)) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару.

Ліцензуванню підлягають:

І. Продукція, роботи та послуги, які включені до переліку товарів державного призначення.

2. Експорт чи імпорт залежно від країни.

3. Продукція підприємств, які припускаються недобросовісної конкуренції чи наносять своїми діями збитки державі.

В Україні вперше режим ліцензування