19 |

19 |

21 |

21

Японська єна |

13 |

15 |

17 |

18

Фунт стерлінгів |

13 |

12 |

11 |

11

Французький франк |

13 |

12 |

11 |

11

Склад і частка окремих валют в "кошику" СДР перегля-даються кожні п'ять років і відображають відносну роль кожної з п'яти валют у світовій торгівлі і платежах, яка оцінюється за вартістю експорту товарів та послуг кожної з цих країн, а також за величиною активів в даній валюті, які використовувались країнами — членами МВФ як резерви протягом попереднього 5-річного періоду.

СДР можуть використовуватися тільки в міждержавних розрахунках для покриття дефіцитів платіжних балансів та на деякі інші цілі через обмін національної валюти країн — учасниць угоди про СДР. Крім того, дані розрахункові засо-би можуть бути використані для проведення розрахунків з міжнародними банками і країнами, що не є членами МВФ, на основі купівлі-продажу СДР.

Наприкінці 60-х років Бреттон-Вудська валютна система розпалася внаслідок її кризи. У нових умовах "доларовий стандарт" перестав відповідати існуючому співвідношенню сил, яке характеризувалося значним зростанням частки у світовій економіці країн "Спільного ринку" та Японії. Крім того, великий дефіцит платіжного балансу США, нагромаджені доларові запаси в іноземних центральних банках, зменшен-ня золотого запасу — все це свідчило про те, що Бреттон-Вудська система ставала дедалі обтяжливішою і для США.

У січні 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що стала основою четвертної світової валютної сис-теми — Кінгстонської (Ямайської), яка набула чинності 1 квітня 1978 р.

Головні положення Кінгстонської валютної системи були юридичне оформлені у серії поправок до Статуту МВФ, суть яких така:*

кожна країна — член МВФ на свій розсуд може вибира-ти режим курсу власної валюти, тобто фактично узаконю-вався режим "плаваючих" курсів, до яких більшість країн прийшла раніше, коли в березні 1973 р. було введено режим "плаваючих" курсів для своїх валют всупереч вимогам Ста-туту МВФ;*

золото перестає бути еталоном вартості в міжнародній валютній системі і відповідно відміняється його офіційна ціна, яка становила на початок 1976 р. 42,2 од. СДР за 1 унцію. При цьому відпадали всілякі обмеження на операції цент-ральних банків з золотом і на переоцінку ними наявних золотих резервів за ринковими цінами;*

відбувається процес повної демонетизації золота — ви-ведення цього благородного металу з внутрішньої сутності грошово-валютних відносин, як це було при системі золото-монетного стандарту, і перетворення його на звичайний, хоча і стратегічний, товар з правом вільної купівлі-продажу на світових валютних аукціонах. На основі цього відбулася відміна зобов'язань країн — учасниць Кінгстонської систе-ми використовувати золото в операціях з МВФ і відміна повно-важень Фонду на прийняття від цих країн золота;*

юридичне надання права кожній з валют країн — учас-ниць Кінгстонської системи виконувати роль резервної ва-люти, однак у перспективі перевага надавалася СДР (з пере-творенням останньої в головний резервний актив міжнарод-ної валютної системи);*

взаємна домовленість учасників Кінгстонської угоди про надання виконавчому органу МВФ — Директорату — широ-ких повноважень для здійснення нагляду за виконанням країнами своїх зобов'язань за угодою, особливо щодо дотри-мання ними погоджених валютних курсів.

Створення Кінгстонської валютної системи поки що не завершено. Однак уже сьогодні очевидним є той факт, що під прикриттям СДР продовжує зберігати своє провідне станови-ще в системі міжнародних валютних відносин долар США як міжнародний платіжний засіб, нерозмінний на золото. Прийняття поправок до Статуту МВФ, які спрямовані на повну демонетизацію золота і витіснення його з міжнародних роз-рахунків, також відповідає перспективним економічним інте-ресам США, які намагаються усунути з арени міжнародних валютних відносин найбільш небезпечного конкурента до-лара. Формально виступаючи за підвищення ролі СДР у міжнародних розрахунках, США фактично мало чим ризи-кують. Адже досвід майже тридцятирічного використання СДР продемонстрував їх слабку конкурентоспроможність у порівнянні з національними валютами провідних країн світу, насамперед — доларом США. Слід зазначити, що частка останнього становить понад 60% офіційних світових валют-них резервів, а частка СДР — лише 2,4%.

Кінгстонська валютна система поки що не забезпечує пов-ністю валютну стабілізацію у світі. Фінансові можливості МВФ незначні порівняно з величезними міжнародними фінансовими потоками і дефіцитом платіжних балансів переважної більшості країн світу. Незадоволення країн-партнерів валют-ним механізмом Кінгстону, який дає змогу США продовжува-ти доларову експлуатацію інших країн, об'єктивно посилює необхідність подальшої фундаментальної розробки і проведен-ня докорінної реформи світової валютної системи. Насампе-ред йдеться про пошук шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики як провідних країн між собою, так із іншими країнами світу.

Нині в рамках Кінгстонської угоди намітилась тенденція переходу від доларового стандарту до багатовалютного, який включає поряд з доларом США німецьку марку, японську єну, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк, що безумовно означає посилення конкурентної боротьби між трьома світовими валютно-фінансовими центрами: США, Західною Європою і Японією.

ВИСНОВКИ

Крім тарифних інструментів зовнішньоторговельної політики держави, після другої світової війни одержують розвиток нетарифні бар'єри. Наприкінці 40 х початку 50-х років багато країн використовували їх з метою збереження строгого контролю за платежами по міжнародних угодах у процесі відновлення післявоєнної економіки.

Найважливішими нетарифними обмеженнями є:*

державна монополія на зовнішню торгівлю, що забезпечує державні потреби тільки товарами вітчизняного виробництва;*

адміністративно-бюрократичне зволікання;*

складний валютний контроль і под.

Якщо класифікувати нетарифні обмеження за групами, то вони поділяються на:*

бар‘єри, що мають за мету загальне обмеження імпорту;*

бар‘єри, що спрямовані на торговельну дискримінацію окремих держав за допомогою стимулювання імпорту із інших держав;*

заходи, що обмежують або субсидують експорт.

Нетарифні інструменти регулювання зовнішньої торгівлі грають винятково важливу роль у сучасному торгово-політичному механізмі. Сфера їхнього застосування розширюється, а число множиться.

По висновку експертів