Олігархія як чинник процесів сучасного українського суспільства

ПЛАН

Розділ І. Олігархія – історія та сучасність

Простому народу не завжди зрозуміло, звідкіля в злиденній Україні, де не створені умови для появи дрібного й середнього власника, раптом з’явилося стільки казково багатих і впливових олігархів?

Що це за закони, коли крупному бізнесу надаються значні пільги, а вся вага податкового пресу лягає на дрібний і середній бізнес? Тому й розоряється ця категорія не через те, що дурніша за олігархів, а через те що більш чесна, більш порядна.

Платон писав, що форми державного правління, що будуються на законах, — монархія, аристократія та демократія, а такі, що будуються на беззаконні, — тиранія, олігархія й охлократія. Арiстотель, дослідивши форми правління у 158 давньогрецьких полісах (містах-державах), прийшов до висновку, що «тільки ті державні устрої, що мають на увазі загальну користь, є правильними, ті ж, що мають на увазі тільки благо правлячих — усі помилкові». («Політика», т.4).

І Платон, і Арiстотель відносять олігархію до беззаконних і помилкових форм правління, тому що «олігархія дотримує вигоди заможних громадян».

Жертвами олігархів завжди стають люди високоморальні, законослухняні, прихильні демократії, що мають тверді й незалежні переконання. Свої претензії, обвинувачення олігархія, як правило, маскує під демагогію (абсурд). Яскравим прикладом може служити життя та смерть давньогрецького філософа — основоположника філософії моральності — Сократа, що став безневинною жертвою олігархів («тридцяти тиранів») у 399 році до н.е. в Афінах. Його звинуватили в тому, що він «не шанує богів, яких шанує місто, а вводить нових божеств та винний у тому, що розбещує юнацтво». Сократ був засуджений на смерть, запроторений до в’язниці й, прийнявши за рішенням високого суду отруту, помер.

Перед смертю він сказав: «Хто доброчесний, той вище людського суду». Так воно й сталося. Жителі Афін i ті, хто його судив, незабаром покаялися у вчиненому і спорудили на честь Сократа бронзову статую. Цивілізована Європа добре знає цю історію та засвоїла її урок давно. У Франції вже 200 років йдуть спектаклі, присвячені життю та смерті Сократа.

«В олігархії приховані зародки двоякого роду безладь: розбрати олігархів один iз одним і негаразди їх iз народом. У демократіях же зустрічається один вид збурювань — збурювання проти олігархів», — писав Арiстотель. Можливо тому серед найбільш благополучних ми бачимо ті держави, де сформувалися (затвердилися) демократичні республіки чи збереглися монархії (Великобританія, Іспанія, Японія тощо).

Автор змушений часто цитувати Арiстотеля тому, що його вчення про форми державного устрою майже нічим новим у цій галузі не поповнилося.

В іншій своїй роботі Арiстотель аналізує види державного устрою з погляду етики, моралі та моральності. Олігархію він вважає перекрученням аристократії і пояснює чому й як це відбувається: «аристократія переходить в олігархію через порочність начальників, що поділяють усе в державі всупереч гідності, причому всі або велику частину благ беруть собі, а посади начальників завжди розподіляють між одними й тими самими людьми, вище за все ставлячи багатство» («Нікомахова етика», т.4).

Мова йде про корупцію. Олігархія й корупція — близнюки-брати. В Європі, США, Південно-Східній Азії та інших місцях існує давно налагоджений механізм боротьби з корупцією. Приклад тому — суд над трьома колишніми президентами Південної Кореї.

Ми, в Україні, живемо в умовах олігархії понад 80 років. Після перемоги революції 1917 р. і особливо по закінченні громадянської війни в радянській Росії, а потім і в СРСР формується номенклатурний шар, що має владу й розпоряджається багатствами країни за принципом революційної доцільності.

Народ голодує сам по собі, верхівка насолоджується життям і готує світову революцію. Тих, хто ставить під сумнів перемогу, саджають у в’язниці, знищують, висилають. За Й. Сталіна олігархія плавно переходить у тиранію крайнього типу. У період хрущовської «відлиги» тиранія трансформується в олігархію і зберігається практично до 1991 року. Прихід М. Горбачова до влади прискорив розклад олігархії. ГКЧП — це ні що інше, як спроба утриматися при владі. Республіканська олігархія на хвилі боротьби за волю і незалежність швидко перебудовується та зберігає владу і контроль над ситуацією. Це, за моїм переконанням, і є головною причиною того, що Україна тупцює на місці вже більше десяти років. Звичайно, частина колишньої номенклатури усвідомила, що стару систему зберегти неможливо й почала трудитися на благо українського народу. Але більшість як була відірвана від нього, так і залишилася далекою від проблем простих людей. Олігархія працює ефективно тільки на себе. Їй не потрібна вільна преса, телебачення, радіо, незалежна прокуратура й суд, чесні демократичні вибори — все, що є атрибутами громадянського суспільства. Їй потрібна влада, а інше можна купити.

У курсовій роботі розглянуто деякі зміни, що відбулися на політичній арені України протягом останніх п’яти років, під кутом зору їх впливу на кристалізацію політичного режиму певного, визначеного типу на відміну від “перехідної невизначеності”. Проаналізовано співвідношення понять “олігархізації” групових інтересів та “олігархії” як типу державного володарювання; у постановочному плані розглянуто питання про політичний потенціал основних центрів влади і впливу в сучасній України та пов’язаних із ними варіантів політичного розвитку.

"Олігархи" й "олігархія": зміст понять та українська політична дійсність Як і багато інших посткомуністичних країн, Україна належить до перехідних суспільств, що задекларували свій демократичний вибір. Протягом десяти років її існування як незалежної держави рух до