Крім того, В. Піховшек олігархію розглядає поза існуючою політичною системою України, аналіз проводиться за формою, по зовнішніх проявах олігархічних груп.

Змістовна ж сторона українських олігархічних груп залишається нерозкритої . Зовсім іншим виглядає аналіз здійснений М. Томенко, директором Інституту політики, представником другого підходу. Зміст його позиції відрізняється, по-перше, визнанням існування груп в Україні, по-друге, системним аналізом даних груп.

М. Томенко застосовує категоріальний апарат економічної теорії для характеристики досліджуваних

нами груп. Більш того, представляючи олігархічні групи як системне явище, їхній зміст він розкриває за допомогою аналізу ресурсів даних груп. У цьому зв'язку виділяє наступні ресурси групи:

економічний,

політичний,

цивільний,

медійний.

Таким чином, відсутність власне сировинного ресурсу в Україні, як умова існування олігархії, заміняється присутністю системи економічної участі, що визначається як "... одна з найважливіших форм економічного зв'язку між підприємствами в умовах ринкової економіки, по якій визначена група підприємств одержує можливість контролювати капітал, що у більшості випадків перевищує їхній власний капітал в акціонерному товаристві."

У цьому випадку економічний прибуток, створюваний за рахунок системи участі, дозволяє містити всю олігархічну інфраструктуру, при цьому необхідність власне сировинного ресурсу не є обов'язковою. Залежне ж положення від Президента врівноважується наявністю досить могутнього політичного і цивільного ресурсу. У рамках даного підходу стає ясним , чому можливе існування олігархічних груп в Україні, їхніми умовами є економічний ресурс, утворений у системі економічної участі, а також використання політичного і цивільного ресурсу як механізм маніпулювання владою.

М. Томенко для позначення української олігархії вводить поняття "політичний олігарх". На його думку, це "особистість, що самостійно, завдяки власному капіталові й особистим якостям, змогла створити неформальне (не передбачене законами) об'єднання за участю фінансово - промислових структур, політичних і цивільних інститутів, ЗМІ.".

На наш погляд, таке визначення відбиває специфіку українських олігархічних груп. Таким чином, основним каменем спотикання даних позицій є питання про теоретичні основи характеристики олігархічних груп, визначення змістовних компонентів структури олігархічних груп в Україні.

Аналіз робіт, насамперед, античних авторів дозволив визначити економічну природу самого явища олігархія. До такого висновку ми прийшли завдяки вивченню роботи Аристотеля "Політика", у якій дана функціональна характеристика олігархії.

Крім того, дані основні ознаки визначальну олігархію: це кількісна обмеженість групи і наявність майнового цензу. Однак, перша ознака, на думку самого Аристотеля, є другорядним. Головним чином, тому що влада завжди здійснюється меншістю. У цьому зв'язку, що визначає ознакою олігархії, є майновий. Таким чином, ми можемо говорити про економічну природу явища олігархії.

Тобто головним у змісті олігархії є її економічна заможність. Однак, це не все, що характеризує олігархію. Олігархія класичного розуміння, є стратегічна група, що визначала розвиток усього суспільства . Не тільки політико - економічний курс держави, але і була своєрідним "законодавцем" соціально-політичних парадигм.

Інтерпретація й адаптація античного розуміння олігархії до сучасних умов дозволили позначити олігархію в представленому нижче визначенні. Аналіз складових елементів олігархії, її характерних ознак дозволяє позначити умови олігархії, її ідентифікації в українському суспільстві .

Головним чином, проблема аналізу олігархічних груп в Україні зіштовхується з необхідністю визначення сутнісного змісту дефініції олігархія, тобто, що є олігархія в її класичному розумінні, трансформація цього поняття в сучасних умовах і застосовність у характеристики української олігархії, а також значення поняття "політична олігархія" (М. Томенко), її зміст і правомірність використання стосовно олігархії в Україні.

Аналіз античних характеристик олігархії дає нам підстави припустити, що в основі визначення олігархії лежать наступні ознаки:

обмежена кількість;

майновий ценз;

тип суспільно-політичного пристрою суспільства;

економіко-політична природа олігархії.

Саме в такому виді , на сьогоднішній день представляється олігархія.

Щодо деяких ознак ми давали своє розуміння (обмежене число групи), однак у даному зв'язку нас цікавить така ознака як економіко-політична природа.

У характеристики української олігархії ми відштовхуємося від тези, що олігархія є по своїй природі сугубо економічне утворення, у якому політична складова займає другорядне положення.

Крім того, олігархія є системне утворення, у якому присутні ряд елементів виконуючі визначені функції, у результаті забезпечуючих "стабільне " положення олігархії. Для аналізу українських олігархічних утворень, і пошуку умов що дозволяють віднести них до таким, ми використовуємо структурно-функціональний аналіз. У такому випадку можливе виділення ресурсного потенціалу існуючих груп в Україні; у системі вони являють собою взаємозалежні блоки даних ресурсів:

економічний блок,

політичний блок,

цивільний,

медіа.

Порівнюючи подібний зміст і місце кожного з представлених блоків олігархії в Україні з класичною структурою, що складається з економічного і політичного блоків, суть якої полягає в економічний природі досліджуваних груп, у системі української олігархії політичний займає головне місце, можна

говорити про політичний первообразующей українських олігархічних груп.

Політичний блок в українських олігархіях вимагає окремого пояснення. Справа в тім, що суб'єкти політичного блоку олігархії в Україні є власне представниками олігархічних груп (у відмінності від західної практики олігархічного функціонування), тобто політичні механізми звичайно використовувані для лобіювання і представництва інтересів груп у державі, на вітчизняній ниві виглядають як "власники" політичного ресурсу повноваження, що використовують дані їм , для перебільшення економічного потенціалу.

Тому політичний блок містить у собі політичні партії, до нього ж відноситься ЗМІ, оскільки медіа в Україні не є бізнес - проектами, здатними вести самостійне існування, у відмінності від західних медіа-холдингів.

У цьому зв'язку треба відзначити, що міняється мотивація людей зайнятих у сфері політичної, тобто політиків. Вони по суті не є такими, а являють собою сурогат політика і бізнесмена, не здатного ефективно діяти ні

в економічній сфері, ні в політичній.

Щодо економічного блоку, його функцій, то по нашому економічний ресурс олігархії