У березні 1993 р. Україна стала 92 державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в цій системі 10 україн-ськими банками. Вступний внесок для кожного банку — 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків ста-новив 250 тис. дол. США.

B Українi поступово формується система біржової фондової торгівлі, розробляються і реалізуються сучасні біржові техно-логії інвестування. Активно розвивається і національна банківська система. Через механізм державного регулювання можли-вим стає не тільки подальший розвиток національного фондового ринку, а і його інтеграція у глобальні біржові структури. На сьогодні в струк-турі масиву цінних паперів України акції займають 74,47 %, ощадні сертифікати — 8,55, векселі — 4,94, облігації та інші папери — 12,05 %. 75 % акцій випускають підприємства, 25 % — комерційні банки. Гро-мадяни України стали власниками акцій на суму 2,2 млрд грн. [18, c.544].

На біржовому фондовому ринку України функціонують такі біржі:*

Українська фондова біржа (УФБ);*

Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ);*

Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ);*

Донецька фондова біржа (ДФБ).

У контексті глобалізації інвестиційних ринків та перспектив виходу фондових бірж України на міжнародну арену актуальним є вирішення таких проблем:*

формування цілісної біржової фондової системи на базі існу-ючих фондових бірж та фондових секцій інших бірж, враховуючи той факт, що діюча біржова структура фондового ринку складається стихійно, без чіткого законодавчого забезпечення;*

раціоналізація структур позабіржового та біржового ринків цінних паперів із пріоритетним розвитком останнього;*

включення у біржову торгівлю підприємств загальнонаціо-нального значення, запровадження на цій основі національного фон-дового індексу;*

електронізація біржових операцій у рамках уніфікованої, з орієнтацією на міжнародні стандарти, національної системи елект-ронного обігу цінних паперів.

Більшість галузей промис-ловості й сільського господарства України потребують значного вкладення капіталу. Тому на сучасному етапі розвитку з огляду на історико-географічні чинники бу-ло б доцільно змістити акценти державної політики у бік пріоритетності сфери міжнародних фінансових послуг, основою для розвитку яких здебільше є політико-адміністративні перетворення, а не наявність вільних коштів.

Основними принципами реалізації Програми довгострокового зростання економіки України і стабілізації державного бюджету шляхом реалізації стратегії перетворення України в новий фінансовий центр пострадянських країн Східне Європи та Азії мають стати:—

забезпечення стабілізації законодавства;—

створення потужних інформаційних мереж і розвиток телекомунікації них технологій у сфері фондового ринку;—

впровадження системи стимулювального оподаткування суб'єктів фон-дового ринку;—

розробка концепції захисту національних інтересів України на фондо-вому ринку.

Запропоновані заходи мають загальнодержавний характер і сприятимуть ефективному входженню україни до світових фінансовипх центрів.

ВИСНОВКИ

Дослідження, присвячені проблемі функціонування світових фінансових центрів та взаємодіїї з ними вітчизняної економіки дозволяють зробити такі висновки.

Світовий фінансовий центр – центр скупчення банків та спеціалізованих кредитно – фінансових інститутів, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, інші фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом.

Для того, щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінан-совий центр, здатний обслуговувати зростаючі світові потоки капіта-лу між собою та іншими міжнародними, регіональними та місцеви-ми фінансовими ринками, центр має володіти всіма необхідними еле-ментами підтримки як своїх національних, так і міжнародних опе-рацій.

Найбільш активно перелив фінансових ресурсів здійснюється у світових фінансових центрах ( фінансових центрах світу ).До них відносіться : Н”ю – Йорк і Чикаго – в Америці, Лондон, Франкфурт, Париж, Цюрих, Женева, Люксембург – в Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн – в Азії. В майбутньому світовими фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри – Кейптаун, Сан – Паулу, Шанхай та інші.

В даний час існує два види світових фінансових центрів (Рис.1.2): одні виникли на базі національних ринків капіталу (у закордонній літературі їх називають ринками іноземного капіталу), інші - на базі міжнародних ринків капіталу. Хоча перші з'явилися раніш, нині вони мають підлегле значення. Переважна ж більшість світових фінансових центрів являє собою зовсім нові утворення, що виникли на основі міжнародних ринків капіталу, а точніше, євроринків.

Ведучим світовим фінансовим центром є Лондон. Він займає перше місце у світі по обсязі міжнародних валютних (30% світового обсягу), кредитних і депозитних операцій, є світовим монополістом в області страхування. Як ринок золота він поділяє світову першість з Цюріхом.

Нью-Йоркський центр, на відміну від інших фінансових центрів, був і залишається іноземним ринком капіталу, ринком іноземних кредитів. Він є головним джерелом євродоларів. Основна маса євродоларів і євровалютної складової цього центра перекидається через Торонто (Канада) і фінансові центри Карибського басейну (Багамські і Кайманові острова). На Нью-Йорк приходиться 16% від загального обсягу міжнародних валютних операцій.

В останні десятиліття неухильно підвищується роль Токіо як міжнародного фінансового центра, хоча його повноцінному твердженню в цій якості перешкоджає строгий контроль і регламентація міжнародних валютно-фінансових операцій у Японії.

Концентрація учасників і глобалізація ринків фінансових послуг сприяє інтенсивному зростанню і консолідації світових фінансових центрів (МФЦ). В даний час у 25 містах світу зосереджено більш 4/5 усіх титулів власності (equіtіes), що знаходяться в розпорядженні інституціональних керуючих. На частку трьох міст - Лондона, Нью- Йорка і