У загальній діяльності Нью-йоркського фінансового центру можна виділити і діяльність товарних бірж. Так, на Нью-Йоркській Біржі кави, цукру і какао (Coffee, Sugar & Cocoa Exchange) ведеться торгівля відповідними товарами різних сортів. У 1996 р. на цій біржі почали торгівлю ф'ючерсними контрактами на вершкову олію, сир і молоко. Зараз ведуться операції по 10 видам ф'ючерсних контрактів і 8 видам опціонів, обсяг торгівлі в 1998 р. досяг 9,8 млн контрактів і 3,4 млн опціонів.

На Нью-Йоркській біржі бавовни і цитрусових (New-York Cotton & Citrus Exchange) укладають контракти з бавовною, концентратом апельсинового соку, пропаном. Ведуться також операції з індексом долара, екю, казначейськими квитками США. У 1997 р. почалися операції по ф'ючерсних і опціонних контрактах на картоплю. У 1996 р. ця біржа об'єдналася з Нью-Йоркською ф'ючерсною біржею і створила єдиний фьючерсно-опціонний ринок. Тепер на об'єднаному ринку ведуться операції по 35 видам ф'ючерсних контрактів і 19 видам опціонів, з обсягом торгівлі в 1998 р. у 6,5 млн контрактів і 1,7 млн опціонів [8, 11].

Нью-Йоркська товарна біржа (New-York Mercantile Exchange) — третя по числу укладених угод. Предметами угод на ній є паливна і сира нафта, пропан і бензин, а також платина і палладій. Після злиття з товарною біржею КОМЭКС є найбільшим місцем торгівлі сировинними товарами. На об'єднаній біржі NYMEX ведеться торгівля 17 видами ф'ючерсних контрактів і 19 видами опціонів, обсяг торгівлі в 1998 р. склав 78,4 млн контрактів і 15,3 млн опціонів.

2.3. Токійський фінансовий центр

Щодо Токіо, то з часів Реставрації Мейдзі в 1868 р. і до Першої світової війни Японія запозичувала іноземний капітал і технологію переважно у Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни — переважно у США.

І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 р., майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром з декількох причин [2, c. 144]:—

по-перше, на фінансові ринки Японії впливали скоріше не ринкові сили, а урядова політика, яка була спрямована на вирішен-ня завдань національної економіки. Розподіл фінансових і матері-альних ресурсів здійснювався виходячи з пріоритетів національної економіки, а фінансова система і фінансові ринки вважалися засоба-ми виконання саме національних економічних завдань;—

по-друге, у 50—60-х роках Японія була капіталоімпортуючою країною. При цьому якщо після Другої світової війни Японія запози-чувала іноземний капітал і технологію для відбудови зруйнованої війною економіки головним чином у США, то після введення в 1963 р. Сполученими Штатами податку, який урівнював ставки про-цента, Японія почала переорієнтовуватися в плані джерел фінансу-вання зі США на Європу;—

по-третє, жорстке державне регулювання ринку цінних па-перів не стимулювало іноземні кредитно-фінансові установи до роз-ширення операцій на цьому ринку;—

по-четверте, валютно-фінансовий контроль в Японії обмежу-вав можливості іноземних позичальників та інвесторів.

Однак із часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового центру поступово розвивалися і були підкріплені зміна-ми в національному і міжнародному становищі після 1970 р. "Наф-товий шок" 1974 р. примусив японський уряд збільшити сукупні витрати з метою виведення національної економіки зі стану спаду. Зростання випуску державних облігацій стимулювало розвиток знач-ного вторинного ринку, а також ринку перепродажу облігацій.

Збільшення іноземними позичальниками обсягів випущених у Токіо облігацій в єнах також стимулювало зростання ринку міжна-родного капіталу в 70-ті роки. Значні фінансові резерви Японії, які виникли в результаті активного сальдо торговельного балансу і ви-сокої норми персональних заощаджень, залучили на національний ринок іноземних позичальників (наприклад корпорації США) і міжнародні організації (Міжнародний банк реконструкції і розвит-ку, Азіатський банк розвитку та ін.).

Лібералізацією єни і токійського ринку капіталу у 80-ті роки японський уряд розчинив двері іноземним банкам і фірмам для торгівлі цінними паперами. Для задоволення зростаючого внутріш-нього і міжнародного попиту в 1983 р. на Токійській фондовій біржі стала до ладу комп'ютеризована система проведення операцій; після 1986 р. до роботи на Токійській фондовій біржі підключилась вели-ка кількість іноземних фірм; у тому ж році було створено оффшорні банківські ринки; у 1987 р. розпочалось укладання угод на строк [2, 11].

Від середини 80-х років відбувається процес перетворення Японії на фінансову наддержаву. Японські банки надали 25% кредитів всього західного світу. Згідно з деякими оцінками, невдовзі чисті зарубіжні активи Японії зможуть досягти 558 млрд дол. Нині ця країна перетворилася на найбільшого кредитора сучасного світу. Перетворення Японії у важливий міжнародний фінансовий центр віддзеркалюється у значенні Токійської фондової біржі. Наприкінці 80-х років по обороту та вартості цінних паперів, які котирувалися тут, ця біржа поступалася лише Нью-Йоркській (80% її обороту), а загальна вартість акцій досягла 300 трлн єн. Продовжують посилюватись і позиції японських банків у світовій фінансово-кредитній системі, які посідають перші шість місць серед найбільш відомих банків світу. Із 25 найбільших банків світу 16 - японські. Уже наприкінці 80-х років ресурси провідних банків Західної Європи та США перевищили рівень у 150 млрд дол., а японських банків - у