Зараз Токійська фондова біржа займає за обігом цінних паперів третє місце у світі після Нью-Йоркської і Лондонської фондових бірж. Зна-чення Токійської біржі почало стрімко зростати із середини 60-х років, коли японський капітал відновив свої позиції всередині країни і став успішно конкурувати з американським і західноєвропейським капі-талами. Крім того, розгортанню біржових операцій в Японії сприяли високі темпи зростання економіки, які адекватно відображалися на курсах цінних паперів і високій нормі грошових заощаджень. Іноземна компанія, яка бажає пройти лістинг на Токійській біржі, повинна спочатку пройти лістинг на своїй національній біржі, одер-жати дозвіл від Токійської фондової біржі та від Міністерства фінан-сів Японії. Акції компанії мають бути ліквідними на ринку. Компа-нія має вести неперервний бізнес протягом п'яти років і виплачува-ти дивіденди кожні три роки, які передують лістингу. Вона повинна мати акціонерний капітал в кінці фінансового року, що передував лістингу, хоч би 10 млрд єн, а дохід до обкладення податками за останні три роки має бути приблизно 2 млрд єн.

Крім того, в Токіо розташовано ще дві найбільші японські біржі: Токійська фінансова ф'ючерсна біржа і Токійська товарна біржа. На останній ведуться операції з коштовними металами (золото, срібло, платина).

Таким чином, завдяки "економічному диву", величезному фінан-совому запасу, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим уста-новам Токіо вийшов у центр міжнародних фінансових операцій як конкурентоспроможний гравець.

Розділ 3. Перспективи залучення України до світових фінансових центрів

На даному етапі не можна сказати, що економіка України стоїть осторонь світових фінансових центрів. Однак наслідки таки сучасного стану інтеграції економіки України зі світовими фінансовими центрами є неоднозначними. Якщо розглянути структуру капіталу, складається враження, що в економіку вкладається здебільшого легалізований вітчизняний капітал. Це засвідчують дані про розподіл прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну за країнами походження: значна частка ПІІ припадає на офшорні зони - Кіпр (9,6%), Британські Віргінські острови (4,6%), Ліхтенштейн (1,9%), які є відомими світовими офшорними фінансовими центрами [18]. За оцінками експертів, близько 25% кількісного складу спільних підприємств та від 30 до 55% (залежно від галузі) сукупних іноземних інвестиційних вкладень сформувалися на основі легалізованого вітчизняного капіталу. Навіть із введенням вимоги участі в конкурсах з продажу державної власності "промислового інвестора", суть не змінилася. Засновниками багатьох українських підприємств виступають офшорні компанії. Тому якнайшвидше потрібно створити такі умови, щоб запобігти подальшому відтоку капіталу з країни.

Одним із головних напрямів перетворень має бути податкова політика. У податковому законодавстві потрібно додати спеціальні норми, які б забезпечували прозорість офшорної компанії та оподаткування основного доходу інвестора-нерезидента. Це дасть змогу не тільки підвищити рівень внутрішніх і зовнішніх інвестицій в економіку, а й запровадити довгострокові правила гри на вітчизняному ринку для іноземних інвесторів.

Відтік капіталу є найбільшою для України проблемою. Потім кошти, що нелегальними шляхами вивезли з України, вкладаються в її економіку. Більша частина вивезеного капіталу потрапляє до країн із низькими ставками податків (Кіпр, Британські Віргінські острови та ін.). Якщо кошти розміщуються на банківському рахунку і не декларуються для цілей оподаткування в Україні, то це є простим випадком податкового шахрайства. Але в сучасних умовах використовуються більш складні схеми "відмивання грошей". Наприклад, грошові кошти можуть використовуватися для придбання акцій офшорної компанії з обмеженою відповідальністю, яка має місцезнаходження в податковій гавані і чиїми акціонерами та членами ради директорів виступають особи, що діють відповідно до розпоряджень справжнього власника. Дуже часто такі компанії здійснюють інвестиції в Україні як іноземні інвестори, що користуються правом на репатріацію капіталу, дивідендів та процентів до податкової гавані. Тобто прибуток, що отримує інвестор, все рівно вивозиться з країни. Такий самий механізм використовують мультинаціональні компанії, які здійснюють інвестиції в економіки різних країн і мають інтерес до зменшення податкових платежів з метою максимального збільшення кінцевих прибутків після сплати податків.

Існує інформаційна проблема входження України до світових фінансових центрів. Звертає увагу на себе те, що професійні учасники названих ринків постійно отримують інформацію щодо динаміки цін і курсів як у режимі реального часу (on-line), так і зведену з коментарями аналітиків. Ця інформація друкується у багатьох виданнях на економічну тематику (газетах, журналах, біржових бюлетенях), передається через Internet. Крім відомих щоденних фінансових газет, таких як «The Wall Sreet Journal», «Financial Times», у кожній із країн ринкової економіки щодня можна купити понад десяток видань, що аналізують різну інформацію з названих ринків.

Наприклад, у Франції до таких джерел належать масова газета «Bourse plus», що виходить з епіграфом «Біржа для всіх», журнал для професійних інвесторів «Action future», спеціалізований фінансовий журнал «Finances magazine» та багато інших публікацій, серед яких значну кількість видають з навчальною метою. Особливо популярними нині є статті, в яких досліджують проблеми технічного аналізу, навчають окремих інвесторів використовувати такі інноваційні для французького ринку похідні фінансові інструменти, як опціони і варанти. І це у країні, де кілька років тому обсяги ринку похідних були мізерними. В Україні аналогічні публікації відсутні. Інформацію про функціонування фінансового ринку та його складових публікує тижневик «Бізнес», журнал «Фондовий ринок», «Вісник Національного банку України», вона наявна також на відповідних сайтах в Internet.

Важливим інструментом інтеграції світового фінансового виступає Спів-товариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ) Від англ. SWIFT — Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications.

, яке було створено в 1973 р. 239 бан-ками 15 країн. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80