Прибавочна вартість — це неоплачена праця, неоплачений робочий час найманого робітника. Капіталістові потрібна не просто прибавочна вартість, а якомога велика прибавочна вартість. І в цьому прагненні до збільшення прибавочної вартості в кожного капіталіста, і в класу капіталістів у цілому, є тільки два шляхи — підвищення маси прибавочної вартості за рахунок збільшення виробництва і реалізації; і підвищення норми прибавочної вартості за рахунок посилення експлуатації. Оскільки в кожен даний момент ринок заповнений, то просто так збільшити виробництво не можливо — затоваряться ринки, а це зниження цін і збитки. Тому залишається тільки один шлях — посилення експлуатації. Всі інші способи дозволяють підвищити прибуток тільки лише на короткий термін, поки конкуренти не почнуть ті ж міри, тому зниження витрат на обігу капіталу, економію засобів виробництва, і інше, розглядатись не буде, тим більше, що вони не впливають на загальну тенденцію середньої норми прибутку до зниження.

Найдешевший спосіб підвищити прибавочну вартість — це інтенсифікація праці як одна з форм підвищення продуктивності праці. Споживання робочої сили зростає, і оскільки ми розглядаємо обмін, а не грабіж, то капіталістові доводиться збільшити і можливості відтворення робочої сили, тобто, — збільшити зарплату. Природне відтворення повинне бути збільшене на стільки ж, на скільки зросло споживання робочої сили, пропорційно, а тому норма прибавочної вартості залишається колишньою, ].

Інший спосіб – підвищення продуктивності праці за рахунок упровадження більш продуктивної техніки і технології. За той же робочий час робітник починає робити більше.

Робоча сила — життєво необхідна людині, і якщо її не буде, людина не зможе добувати засоби життя. Тому при найменшій погрозі зникнення робочої сили включається в дію інстинкт самозбереження, що вимагає усунути обставини, що загрожують життю. А ця ситуація, у відношенні робочої сили, виникає тоді, коли рівень її споживання вище, ніж рівень відновлення. Адже якщо розглянути процес збільшення продуктивності праці, то існують тільки два способи — екстенсивний, коли збільшується виробництво продукту праці при незмінній технології за рахунок інтенсифікації праці; і інтенсивний, коли виробництво збільшується за рахунок удосконалювання техніки і технології.

Інтенсифікація праці можлива тільки за рахунок підвищення споживання фізичної робочої сили, оскільки підвищує темп роботи і збільшує навантаження в праці. Однак, організм людини має визначені психофізичні обмеження, до того ж, звичайно режим роботи, норми і розцінки, постійно підігнані до психофізичної межі, капіталіст не залишить цю справу на самоплив, а тому підвищення продуктивності за рахунок інтенсифікації праці виявляється неможливим. Стало бути, для того, щоб збільшити продуктивність за межі фізіологічних можливостей людини, потрібна інша праця. А з усіх видів праці, якщо не плутати поділ праці зі спеціалізацією, існують тільки фізична і розумова праця. Фізична праця обмежена фізіологічними можливостями організму, а можливості розумової праці безмежні. У всякому разі, щодо продукту розумової праці, ніхто поки не знайшов і не установив границі можливостей розумової праці. Як і що тут відбувається, поки неважливо, важливо те, що збільшення продуктивності праці за межі фізіологічних границь, можливо тільки за рахунок збільшення частки розумової праці в сукупній праці, необхідній для виробництва продукту праці. Іншими словами — скорочення робочого часу на виробництво продукту праці можливо тільки за рахунок збільшення споживання розумової робочої сили.

При даній технології, подальше збільшення продуктивності праці наштовхується також на визначені границі фізичних властивостей матеріалів і засобів виробництва. Далі цих границь збільшити продуктивність конвертерної виплавки стали не можна, але треба. Ясно, що фізичною робочою силою не можна прискорити хімічні і фізичні процеси, киркою і лопатою не перетвориш конвертерний спосіб виплавки сталі в процес прямого відновлення заліза. Отут треба колись задіяти розумову робочу силу, та й не тільки тут. Скрізь і завжди продуктивність праці зростає тільки за рахунок збільшення частки розумової праці.

У результаті збільшення продуктивності праці за рахунок підвищення споживання розумової робочої сили, ми маємо скорочення робочого часу на виробництво того ж обсягу продукту праці.

Висновки

Найом - це специфічна економічна форма "купівлі-продажу" на ринку праці, що забезпечує включення працівника в процес виробництва. У відносинах наймання знаходить концентрований і формалізований (договір, контракт) прояв уся система базових економічних відносин представлених на ринку праці:

- інтереси працівників як власників своїх здібностей до праці, що виражаються в прагненні, незалежно від кон'юнктури ринку і коливань виробництва, одержати роботу, що відповідає рівню освіти, професійній і кваліфікаційній підготовці й таку, що забезпечує гідний рівень винагороди, задоволення працею, можливості самовираження, професійного росту й успішної трудової кар'єри;

- інтереси роботодавців як власників засобів виробництва, що виражаються в прагненні придбати на ринку праці шляхом добору робочу силу необхідної кваліфікації і згідну працювати на пропонованих умовах, витягти з неї максимальний ефект за рахунок росту інтенсивності і продуктивності праці, оптимального сполучення людського і речовинного факторів виробництва;

- поведінкові відносини - боротьба між працівниками