Наступний етап історичного розвитку економічної со-ціології пов'язаний з якісно новою ситуацією у взаємовідносинах між економікою та суспільством. Як тільки капіталі-стична економіка запрацювала на повну силу, постали й ос- новні соціальні протиріччя цієї економічної системи (кризи початку XIX ст., антагонізм праці та капіталу, безробіття та ін.). Класична теорія в межах своєї парадигми не змогла пояснити ці моменти, навпаки, головний її постулат полягав у гармонії інтересів: чим вищі накопичення капіталу і його відтворення, тим вищий добробут усього суспільства.

Першим звернув увагу на соціальні протиріччя капіталі-стичного суспільства швейцарський економіст Ж. де Сісмонді, поставивши питання про взаємодію капіталістичної системи виробництва і споживання, законодавче обмеження розвит-ку великого капіталу, підтримку дрібних виробників.

Вагомий внесок у розвиток соціально-економічної думки зробив і О. Конт, який одним з перших вказав на характерні особливості індустріального суспільства, сформулював зако-ни його функціонування і розвитку.

Соціальний підхід до економіки характерний для методо-логії К, Маркса, Він розглядав закономірності економічного

розвитку з позиції інтересів, діяльності і відносин між кла-сами, які займають різне (в тому числі протилежне) станови-ще в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту. Стрижнем соціального механізму роз-витку капіталістичної економіки Маркс вважав класову бо-ротьбу пролетаріату і буржуазії, в основі якої лежить проти-лежність класових інтересів щодо власності на засоби вироб-ництва і відповідно — до політичної влади. Велику увагу К.Маркс і Ф. Енгельс приділяли вивченню конкретного ста-новища робітничого класу, з'ясуванню політичного фактора розвитку економіки, ролі в цьому процесі держави, зокрема, місця буржуазної держави в регулюванні становища робітни-чого класу та використанні його праці.

Марксизм для свого часу був найповнішою теорією, яка пояснювала взаємодію економіки та суспільства. Але згодом суспільству та світовому господарству стали притаманні нові риси: капіталізм став більш гнучким у соціальному плані, змінилися відносини праці й капіталу, активно задіювалося державне регулювання. Постали нові ідеї, певною мірою відмінні від марксизму, а то й протилежні йому. Найвидатнішими представниками цього етапу розвитку економічної со-ціології були М. Вебер, Е. Дюркгейм, Т. Веблен. У цей період економіку вивчали з позицій загальної соціологічної теорії.

М. Вебер розробив теорію соціальних інститутів та сфор-мулював їх роль у регулюванні економіки. Визначальним він уважав вплив на розвиток економіки трьох інститутів — по-літики, етики та релігії. Його ідеї про бюрократію, соціальну організацію праці, методологічні розробки лягли в основу со-ціологічної науки. Вебер розробив такі категорії, як «влада», «авторитет», «бюрократизація», «адміністрація» тощо, а об-ґрунтоване в марксизмі (після французьких істориків) по-няття «клас» доповнив поняттям «статусні групи», що відоб-ражає суспільний престиж груп, які посідають різне класове становище. За М. Вебером, статусні групи формують особли-вий спосіб життя. Групи з різними статусами утворюють пев-ну впорядкованість — стратифікацію. М. Вебер намагався виявити вплив економіки на політику та інші сфери со-ціального розвитку. Але якщо К. Маркс і марксисти «давно призначили час побачення капіталізму з історією», то М. Вебер вбачав у ньому етап і стан європейської культури. Капіталізм як предмет вивчення вимагав аналізу логіки і методології наукового знання, насамперед «чистих понять». Вони й були представлені М. Вебером у концепції ідеальних типів на про-тивагу матеріалістичній теорії відображення. Результати соціально-економічного аналізу суспільства найбільш стисло викладені М. Вебером у книзі «Протестантська етика і дух капіталізму»

Американський економіст і соціолог Т. Вєблен вважав ос-новою соціального життя матеріальне виробництво, висту-пав за обмеженість економічного підходу до споживання. Головним недоліком економічної теорії, на його думку, є ц відмова визнати своїм предметом людські дії, адже це значно складніше, ніж так звані нормальні рівняння пропозиції та попиту. На цій основі він сформулював тезу про те, що еко-номічна наука повинна стати наукою про поведінку людей щодо матеріальних засобів існування.

Сферою досліджень Т. Веблена була споживча поведінка різних соціальних груп. Специфіка його підходу до цієї пове-дінки полягала в урахуванні широкого спектра психологіч-них та культурних чинників.

Вплив економічного процесу розподілу праці на соціальний стан суспільства досліджено у праці Е.Дюркгєйма «Про роз-поділ суспільної праці» (1893), в якій подано тлумачення со-ціальних процесів в економічній сфері. Саме Е. Дюркгейм уперше описав працю як соціальний процес інтеграції сус-пільства, довів, що соціальні протиріччя є причиною анеміч-ності відповідних відносин. На його думку, економічний про-цес розподілу праці має не лише соціальні наслідки, але й сам обумовлений соціальним станом суспільства.

Отже, на цьому етапі становлення економічної соціології було з'ясовано низку теоретичних аспектів: формування ме-тодології, принципів аналізу реальних процесів взаємозв'яз-ку економіки і суспільства, вироблення категорій, необхід-них для описання цієї взаємодії.

Наступний період (початок 20-х — середина 50-х років XX ст.) збігся з бурхливим розвитком емпіричних со-ціологічних досліджень. У становленні економічної соціології найважливішу роль відіграли індустріальна (промислова) со-ціологія, соціологія організацій, теорія соціальної стратифі-кації та соціальної мобільності. Основоположники соціології економічного життя відзначають «важливість для ЇЇ станов-лення концепції «людських відносин», формальних та не-формальних груп в організаціях, теорій малих груп, лідер-ства та керівництва, проблематики соціальної диференціації. В цей період відбувалося накопичення сил, формування фак-тичної бази нової науки.

Третій етап (50—60-ті роки XX