Будучи альтернативою неоліберальним теоріям Ф.Хайека, книга Роулса з'явилася в той час, коли ліберальні інститути піддавалися різким критичним нападкам як з боку "правих" - прихильників Ніксона, так і з боку "нових лівих".

Спочатку багато читачів сприйняли цю роботу як філософське обґрунтування програми "Великого суспільства", однак досить істотні принципові розбіжності показали, що мова йде про щось більш важливому . Значення теорії справедливості очевидно виходило за межі будь-якої прагматичної політичної програми. Це був початок ліберального осмислення нової фази розвитку капіталістичного суспільства - соціального ринкового господарства, що невпізнанно змінить і сам лібералізм.

Теорія справедливості Роулса послужила могутнім збудником, каталізатором філософських суперечок і дискусій, що торкнулися як проблеми методу, так і досить широкий шар соціально-політичної проблематики взагалі. На думку одних учасників дискусії, ця книга розбудила англо-американську ліберальну політичну філософію від "багаторічної дрімоти, навіяної ядушливим утилітаризмом". Інших залучив повернення Роулса до "класичного" типові філософствування на відміну від загального захоплення аналітичною філософією. Як писав, наприклад, американський філософ Маршалл Коэн, Роулс відновлює англійську традицію Юма й Адама Смита, Бентама і Джона Стюарта Милля, що наполягали на зв'язку своїх політичних міркувань з фундаментальними дослідженнями моральної психології і політичної економії" [17, 16].

Треті побачили в теорії можливість відновлення лібералізму, гостро нуждавшегося в нових ідеях.

Крім того, теорія справедливості виявилася привабливої і для поточної політичної практики. Пізніше вона органічно ввійшла в ідеологію різних політичних плинів, у тому числі лівого крила Демократичної партії США, у програми таких політичних діячів, як Джордж Мак Говерн, Єдвард Кеннеді, Джессі Джексон, частково і Мартін Лютер Кінг.

Дійсно, до початку 70-х років уже досить гостро відчувалася неадекватність традиційного трактування основних ліберальних цінностей. Наступило глибоке розчарування в соціально-антропологічній доктрині "класичного" лібералізму в цілому. Очевидно, процес цей носив універсальний характер, або, принаймні, торкнув весь західний високорозвинений світ. Йозеф Шумпетер у своїй широко відомій роботі "Капіталізм, соціалізм і демократія", повторюючи раніше звучали висловлення, писав про "смерть" утилітаристського раціоналізму як світоглядної основи теорії демократії в лібералізмі XVІІІ-XІХ ст.ст.. [18, 269].

Правильно уловивши "кризисность" ліберальних цінностей, Шумпетер допустив явне перебільшення, що часто зустрічається в міркуваннях про "кінець" тієї або іншої ідеології.

Справді , "кінець" лібералізму аж ніяк не наступив. Але почалася фундаментальна переоцінка політичних цінностей і теоретичного багажу лібералізму, політико-філософська суперечка , що продовжується вже понад два десятиліття.

Ще в 60-і роки значна частина теоретиків політики визнала, що ідея рівності можливостей, впливу на прийняті рішення є універсальним, вищим принципом регуляції в області політики, і що стосовно до практики побудови демократичних інститутів і нормам їхньої діяльності як подібний регулятор може виступати ідея справедливості. Тому саме ідея справедливості, що втілює в собі основні політичні цінності сучасного лібералізму, виявилася каменем спотикання для основних сучасних політико-філософських гіпотез і концепцій.

Це вкрай гостро порушило питання про справедливість у діяльності основних соціальних і політичних інститутів, про розподіл волі і інших соціальних благ або , якщо говорити в більш широкому змісті , узагалі про політичну владу. Лібералізм вступав у смугу самого серйозного за останній період кризи, в основі якого лежало розчарування й у "класичному" лібералізмі, і в програмах "держави загального благоденства" як системи державно-монополітичного регулювання.

Під впливом демократичного підйому ліберальна ідеологія піддався істотної корекції; була зроблена спроба примирити ліберальні цінності індивідуалізму і принцип рівності, "автономність" особистості і питання про централізований перерозподіл доходів .

Теорія Роулса, таким чином, виявилася в центрі полеміки, спричинила за собою як поява альтернативних проектів (типу "Анархії й утопії" Р.Нозика), так і цілий ряд уточнюючі і розвиваючі його положення робіт. Починаючи з 1982 р. і сам Роулс знову і знову повертається до своєї теорії, однак не з метою дати їй докладне філософське обґрунтування, як це було в попереднє десятиліття, а для того, щоб "побудувати мости" між філософією і політикою, внеся відповідні положення в політичну теорію.

2. Сутність світоглядних установ Д. Роулса

Нагадаю гранично коротко суть теорії Роулса. Філософ пропонує провести уявний експеримент: уявити собі гіпотетичну "вихідну позицію", у якій якісь люди приймають рішення про те, якими повинні бути принципи побудови добре організованого справедливого суспільства. Заради забезпечення неупередженості вибору Роулс уводить так називану "вуаль неведення" - від учасників договору штучно ховається інформація, що має для них особисто найважливіше значення: багаті вони або бідні, талановиті або бездарні, здорові або хворі, чоловіка вони або жінки, молодий або старі і