проблем. Від такої теорії залежить, наприклад, обговорення проблем цивільної непокори. Більш глибоке розуміння може бути досягнуто саме в цих рамках, і що природа і мети зовсім справедливого суспільства є фундаментальною частиною теорії справедливості.

Однак варто погодитися з тим, що концепція базисної структури досить розпливчаста. Не завжди ясно, які інститути або її ознаки повинні сюди включатися.

Варто мати на увазі, що концепція справедливості для базисної структури має цінність сама по собі. Від неї не випливає відмахуватися, навіть якщо її принципи не будуть універсально застосовними.

Концепція соціальної справедливості в цьому випадку забезпечує в першому наближенні стандарт, за допомогою якого повинні оцінюватися розподільні аспекти базисної структури суспільства . Цей стандарт, однак, не слід плутати з принципами, що визначають іншої чесноти , тому що базисна структура і соціальний пристрій, узагалі говорячи, можуть бути ефективними і неефективними, ліберальними і невільними, а також мати багатьма іншими характеристиками, як справедливими, так і несправедливими. Повна концепція, що визначає принципи для всіх чеснот базисної структури, разом з їхніми відповідними вагами у випадку протиріч між ними, більш широка, чим концепція справедливості; це - соціальний ідеал. Принципи справедливості є лише частиною такої концепції, хоча і найбільш важливої . Соціальний ідеал, у свою чергу, зв'язаний з концепцією суспільства, баченням шляху, на якому можуть бути зрозумілі мети соціальної кооперації. Різні концепції справедливості виростають з різних розумінні суспільства в протиборстві думок про природні потреби і сприятливі перспективи людського життя . Для більш повного розуміння концепції справедливості ми повинні зробити більш точної концепцію соціальної кооперації, з якої вона виводиться. Але при цьому ми не повинні втрачати з поля зору спеціальну роль принципів справедливості або ж основний суб'єкт, до якого вони додаються.

У цих попередніх замітках Роулс розмежував поняття справедливості, що встановлює належний баланс між конкуруючими цілями, і концепцію справедливості як безліч взаємозалежних принципів для розпізнавання, що мають відношення до проблеми обставин, що визначають цей баланс. Він також охарактеризував справедливість лише як частина соціального ідеалу, хоча пропонована їм теорія, без сумніву, розширює її повсякденний зміст. Ця теорія пропонується не як опис звичайних значень, а як розгляд визначених принципів розподілу в рамках базисної структури суспільства. Роулс припускав, що будь-яка досить повна етична теорія повинна включати принципи, що, які б вони ні були, складають її доктрину справедливості. Поняття справедливості повинне бути визначене роллю її принципів у приписуванні прав і обов'язків і в перебуванні підходящого поділу соціальних переваг. Концепція справедливості є інтерпретація цієї ролі.

Цей підхід, здається, не зовсім відповідає традиційному. Але Роулс думав, що усе-таки відповідність є. Більш специфічний зміст, що Аристотель додає справедливості і з якого виходять усі наступні формулювання, полягає в стримуванні від pleonexіa, тобто від одержання переваг, що хтось здобуває шляхом захоплення того, що належить комусь іншому, його власності, заслуг, місця і т.п. , або шляхом відмовлення виконати прохання людини, якому ти зобов'язаний, повернути борг, не зробити поваги, і т.д.

Очевидно, що це визначення сформульоване таким чином, щоб його можна було застосовувати тільки до вчинків, і люди вважаються справедливими в тій мірі, у який їхній характер сприяє стійкому й ефективному бажанню надходити справедливо. Визначення Аристотеля, однак, явно припускає розгляд того, що належить самій людині і що відплачується йому. Але такі права, дуже часто виводяться із соціальних інститутів і від припустимих чекань, що виникають завдяки ім. Немає причини думати, що Аристотель не погодився б з цим; він виразно мав концепцію соціальної справедливості для розгляду і цих випадків. Роулс прийняв таке визначення, що прямо стосовно до найбільш важливого випадку - справедливості базисної структури. І тут немає протиріччя з традиційними поняттями.

У справедливості як чесності вихідне положення рівності відповідає природному станові в традиційній теорії суспільного договору. Це вихідне положення не мислиться, звичайно, як дійсний історичний стан справ, і в ще меншому ступені, як примітивний стан культури. Воно розуміється як чисто гіпотетична ситуація, характеризуєма таким чином, щоб привести до визначеного концепції справедливості. Одна з істотних особливостей цієї ситуації в тім , що ніхто не знає свого місця в суспільстві , свого класового положення , або соціального статусу, а також того, що призначено йому при розподілі природних дарувань, розумових здібностей, сили і т.д. Сторони не знають своїх концепцій блага або своїх психологічних схильностей. Принципи справедливості вибираються за завісою неведення. Це гарантує, що ніхто не виграє і не програє при виборі принципів у результаті природних або соціальних випадкових обставин. Тому що усі мають однакове положення і ніхто не здатний винайти принципи для поліпшення своїх конкретних умов, принципи справедливості стають результатом чесної угоди або торгу. За даних обставин вихідного положення , симетрії відносин серед індивідів, ця вихідна ситуація справедливості чесна для індивідів як моральних особистостей, тобто як раціональних істот, смію сподіватися, що мають свої власні цілі і здатних до почуття справедливості. Вихідне положення, можна сказати, - це підходящий вихідний статус-кво, і отже, фундаментальні угоди, що досягаються в ньому, справедливі. Цим порозумівається доречність імені "справедливість як чесність": воно передає ідею, що принципи справедливості прийняті у вихідній ситуації, що чесна. Це не виходить, що концепція справедливості і чесності - те саме; точно так само фраза "поезія як метафора" зовсім не означає, що концепції поезії і метафори збігаються.

Справедливість як чесність починається