У 1998 році зі створенням Державного комітету з питань підприємництва (Держпідприємництва, нині Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва) почався наступний етап політики державної підтримки МП. Важливим кроком у цьому напрямі стало підписання Президентом України Указу “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”. Згаданий Указ заклав основи єдиної регуляторної політики у сфері підприємництва. На рівні державної політики було визнано необхідність зменшення державного втручання в підприємницьку діяльність, відмови від патерналізму з боку держави по відношенню до малого бізнесу, формування середовища, сприятливого для розвитку підприємництва, шляхом усунення адміністративних бюрократичних бар’єрів. Створення Держпідприємництва забезпечило інституціалізацію зазначених політичних орієнтирів.

У 1999-2001 рр. було прийнято майже 20 указів Президента України з питань розвитку підприємництва, Верховною Радою України прийнято закони України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про державну підтримку малого підприємництва”, “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні”, а також “Про захист економічної конкуренції”, окремі норми якого передбачають виняток для малих та середніх підприємців у частині положень, що жорстко регулюють дії суб’єктів господарювання у сфері економічної конкуренції Бабич Л.М. Науково-правові основи формування малого бізнесу в Україні// Актуальні проблеми економіки. – 2002 №8. – С.11-13.

Завдяки реалізації відповідної державної політики та активізації громадського впливу представників МСБ, останнім часом спостерігаються певні позитивні зрушення в сфері удосконалення нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності, усунення правових та адміністративних перешкод на шляху розвитку малого підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання на місцевому рівні.

На виконання пункту 21 Положення про порядок підготовки проектів регуляторних актів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.2000 р. створено обласні Апеляційні комісії з питань розгляду скарг щодо відмови представництва Держпідприємництва у погодженні проектів регуляторних актів. Значні кроки зроблено державою у напрямі подолання правових та адміністративних бар’єрів у сфері ліцензування підприємницької діяльності. Прийнятий у 2000 році Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” дозволив кодифікувати державне регулювання в сфері ліцензування, на законодавчому рівні встановити прозорі процедури та правила ліцензування, спростити умови входу на ринок, встановити відповідальність усіх суб’єктів правовідносин у цій сфері.

З метою встановлення законодавчих засад правового регулювання організації та проведення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання контролюючими органами, усунення можливості для зловживань представників контролюючих органів, зростання рівня захищеності прав суб’єктів господарської діяльності Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва на виконання протокольного доручення Кабінету Міністрів України розроблено проект Закону України “Про основні засади здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні”. Проектом визначається єдиний для всіх органів, які здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні, порядок організації та проведення перевірок фінансово-господарської, виконавчо-розпорядчої та іншої діяльності суб’єктів господарювання, проведення ними обстежень та надання обов’язкових приписів з метою допомоги суб’єктам господарювання уникнути порушень чинного законодавства шляхом налагодження паритетних стосунків між органами контролю та суб’єктами господарювання.

В той же час, сьогодні в Україні повноваження контролю фінансової або господарської діяльності підприємств мають близько 30 органів державної влади. Труднощі, які виникають внаслідок внутрішньої неузгодженості цієї системи, частої зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар’єри на шляху здійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і обов’язків держави та суб’єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, все ще обумовлюють неефективність та обтяжливість регуляторного середовища для суб’єктів господарювання.

3. Правове регулювання оподаткування малого бізнесу

Сучасна система оподаткування сфери малого підприємництва в Україні являє собою комбінацію багатьох податків та обов'язкових платежів і деяких альтернативних спрощених податкових технологій (єдиного податку для су-б'єктів малого підприємництва, фіксованого податку для ринкових торговців і спеціального торгового патенту для суб'єктів господарювання сфери роздріб-ної торгівлі й побутових послуг окремих територій).

Спрощені режими оподаткування в Україні у 2002 році застосували близько 79 тис. юридичних і 537 тис. фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, в яких працює більш як 1,7 млн. найманих працівників Квасниця О.В. Податкове регулювання Податкове стимулювання розвитку малого бізнесу/ Фінанси України, - 2003. - №2. –С. 65-70..

На сьогодні замість сплати стандартного переліку податків і зборів приват-ний підприємець може обрати такі спрощені схеми розрахунків із бюджетом:

сплату єдиного податку у фіксованій сумі (так звана спрощена система оподаткування, обліку й звітності);

придбання спеціального торгового патенту на право здійснення торгів-лі і торговельно-виробничої діяльності (громадського харчування) за готівку і надання побутових послуг;—

сплату фіксованого (патентного) податку з доходів від ринкової торгівлі й надання супутніх їй послуг.

Протягом 2002 року з доходів, одержаних приватними підприємцями, що надали перевагу спрощеним методам оподаткування, надійшло до зведеного бюджету України понад 1,2 млрд. грн. податків, у тому числі фіксованого по-датку — 230 млн. грн. (кількість платників — близько 320 тис. осіб), єдиного податку — 980 млн. грн. (кількість платників — майже 270 тис. осіб). Крім цього, у січні — вересні минулого року за трудовими угодами у підприємців — платників фіксованого та єдиного податків працювало приблизно півмільйона громадян, котрим було виплачено заробітну плату на суму понад 200 млн. грн., із якої, до речі, було утримано і перераховано до бюджетів місцевого са-моврядування ще 41 млн. грн. прибуткового податку'.

Розмір єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва — фізичних осіб встановлюється місцевими радами