Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. [Стаття 66 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 871-12 від 20.03.91]

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. [ Стаття 67 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10

від 24.01.83; Законами N 35/95-ВР від 27.01.95, N 785/97-ВР від 26.12.97, N 576-ХІV ( 576-14 ) від 08.04.99]

2. Забезпечення виконання плану виробничої діяльності з випуску продукції.

2.1 Контроль як основний інструмент виконання плану.

Контроль за виконанням плану виробничої діяльності підприємства приймає форму зворотного зв'язку, по способу якого можна отримати інформацію про виконання плану виробничої програми, досягнення поставленої мети.

Головна задача контролю полягає у своєчасному виявленні можливих відхилень від заданої програми, а також своєчасне прийняття заходів по їх ліквідації.

В процесі контролю першопочаткові цілі організації можуть бути модифіковані, уточнюватися й змінюватися з урахуванням отриманої додаткової інформації щодо виконання плану виробничої діяльності. Основна задача контролю полягає в тому, щоб своєчасно виявити й спрогнозувати очікувані відхилення від заданого плану виробництва продукції.

За допомогою контролю не тільки виявляються відхилення від плану, але й визначаються причини цих відхилень. Можна виділити й інші функції, які вирішуються за допомогою контролю виконання.

Діагностична функція – головна ведуча функція контролю. Хто б не перевіряв, і які б задачі не ставилися, в любому випадку необхідно чітко усвідомлювати дійсний стан справ,.т.т поставити діагноз.

Без функції оборотного зв'язку, яка отримується керівником про хід виконання плану, лишається можливість впливати на хід роботи.

Орієнтуюча функція контролю – проявляється в тому, що ті питання, які найчастіше контролюються керівником, вимагають від виконавців найбільшого зосередження.

Стимулююча функція близька до орієнтуючої, але з нею не співпадає, Вона орієнтована на виконання і залучення всіх резервів, і в першу чергу резервів людського фактора.

Коригуюча функція пов'язана з тими уточненнями, які вносяться в план на основі матеріального контролю. [“Менеджмент”, Н.І.Кабушкін, Москва, 1999 р.].

Контроль за якістю та дотримання плану по виробництву продукції повинен розглядатися як невід'ємна частина технологічного процесу.

Для якісного виконання контролю необхідно, щоб в технологічних картах поряд з основними операціями фіксувалися й операції по контролю якості продукції. При цьому опис контрольних операцій повинен бути такими ж повним, як і основних (з зазначенням складу операції, використовуємого устаткування і обладнання, проценту вибірковості контролю і т.п.) На контрольні операції, також як і на основні, повинні зазначатися норми робочого часу. [“Економіка і соціологія праці”, Б.М.Генкін, Москва, 2000р.].

2.2 Економічний аналіз виконання плану

Також для забезпечення виконання плану виготовлення продукції необхідно застосовувати метод економічного аналізу, який полягає:

- вибір в першу чергу таких об'єктів аналізу (виробничих систем та підсистем), які відрізняються нестійкістю виконання бізнес-планів, завдань, нормативів по випуску основної продукції; наявністю технологічно не мотивованого браку готової продукції; нераціональним використанням устаткування, верстатів, поточних ліній; надмірним споживанням енергоносіїв, сировини, матеріалів; поточністю кадрів, із низьким професійним рівнем техніки безпеки як на робочих місцях, так і в цілому на підприємстві;

збір і попередній аналіз усій сукупності економічної інформації (технологічний, інженерно-технологічний, планово-нормативний, обліково-звітний), який відображає відповідність технологій сучасним вимогам, інженерно-технологічного обладнання, наявність і використання основних засобів та допоміжних виробничих приміщень, організаційний стан технологічного процесу в просторі і часу (тривалість виробничих циклів, завантаження устаткування та обладнання) змушені простої, обсяг незавершеного виробництва, якість продукції;

побудова зовнішньої структурної моделі виробничої системи, її комунікаційні зв'язки з іншими системами та підсистемами; склад виходів та входів системи (енергетичних, матеріально-сировинних, інженерно-технологічних, інформаційних), а також зв'язок з обслуговуючими системами (ремонтними, транспортними, складськими) з управлінськими системами (контролюючими, плановими, обліковими);

структурний опис виробничої системи: склад і підпорядкованість складових елементів, розміри підрозділів, їх форми, побудова, взаємозв'язок (із виділенням окремих виробничих систем, пов'язаних між собою однорідним енергетичним, матеріально-сировинним і інформаційним потоком);

функціональний опис виробничої системи з виділенням головної функції, яка визначає її спеціалізацію, додаткових функцій, які характеризують комунікаційні зв'язки із зовнішнім середовищем, а також внутрішні функції, пов'язані з окремими виробничими системами: складання лінійного або сітчастого графіку технологічного процесу;

побудова матриці сумісності внутрішніх функцій у часі, відображення реальних умов діяльності виробничої системи в кожний з моментів часу з послідовним переходом системи з одного стану в інший;

побудова мапи функціонального стану, який виходить з двох етапів: на першому для кожного з елементів виробничої системи здійснюється прив'язка типу “окремі технологічні функції елементу – перелік стану елемента”;