побудова структурно-функціональної моделі виробничої системи шляхом поєднання елементів структурної моделі з внутрішніми елементами функціональної моделі;

оцінка виробничих витрат;

оцінка якості функціювання виробничої системи та стану її організації;

Показником, якій відображає витрати й показники діяльності, ступінь використання, є коефіцієнт організації виробничої системи. Він обраховується за формулою:

Коп=[(F*Kоф)+)Е*Коб)]*(Pф+V)*Kn, де

(F+E)*(Po+V)

F – вартість основних фондів;

E – вартість оборотних фондів;

V – фонд оплати праці;

Kо.ф.,Kоб,Kn-коефіцієнти використання основних фондів, оборотних фондів, робочої сили;

Pо,Pф – нормативна та фактична прибутковість (рентабельність) виробничих фондів.

Проведення збільшеної оцінки варіантів на основі аналітичних моделей ведется крітеріальний вибір варіантів раціоналізації виробничої системи по принципу мінімалізації витрат. Для цього використовується формула:

С=Sv+Sп.об.+Sпл+Sож і+ K*(Zц+Zс+Kдоп.), де

С – min приведених витрат;

Sv – витрати на оплату праці;

Sп.об- витрати по простою обладнання;

Sпл. – витрати на планування й облік;

Sожі – витрати, пов'язані з очікуванням обслуговування і-робочого місця;

m,n – кількість видів обладнання і робочих місць;

Zц, Zс – незавершене виробництво (цехові і складські запаси);

K доп.- додаткові капітальні вкладення. [“Теорія економічного аналізу”, Боканов М.И, Шеремет А.Д., Москва, 2001 г.]

3. Максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва.

3.1 Максимальне скорочення тривалості виробничого циклу.

Для скорочення виробничого циклу необхідно:

зміна технологічного процесу, шляхом упровадження новітніх технологій та найбільш сучасного обладнання, яке дозволяє скоріше виконувати обсяг робіт по виготовленню продукції:

автоматизація ліній, скорочення використання ручної праці;

ефективного управління виробничим процесом;

ефективного використання робочого часу;

уникнення вимушених простоїв, своєчасна доставка та розвантаження сировини та матеріалів до місць їх, переробки;

розширення чисельності працівників виробничого складу;

повне завантаження виробничого обладнання.

Для того, ефективно здійснити ці зміни, підприємству необхідні додатково залучені кошти. Якщо підприємство виготовляє продукцію, яка не користується попитом, залучити додаткові кошти на підприємство буде важко. Тоді стратегічним планом повинна бути передбачена модернізація та реорганізація підприємства. При складанні цього плану необхідно враховувати, який час буде займати реорганізація і на які позитивні результати підприємство може сподіватися в майбутньому. До додатково залучених коштів можуть відноситися кредити банків, інвестиції, ефективне використання внутрішніх резервів підприємства за рахунок раніше створених фондів.

Скорочення виробничого циклу має позитивне значення для підприємства. Чим скоріше підприємство виготовляє продукцію, тим скоріше ця продукція поступає до споживача, і тим скоріше наступає процес відтворення Товар-Гроші-Товар. Чим вищий обсяг реалізації продукції, тим більший позитивний фінансовий результат від реалізації цієї продукції, а як слідство більший прибуток від господарської діяльності підприємства. Скорочення виробничого циклу напряму пов'язане з незавершеним виробництвом. Чим довший виробничий цикл, тим більше залишків незавершеного виробництва на підприємстві на кінець звітного періоду, а це призводить до того, що підприємству бракує оборотних коштів, які остаються в залишках незавершеного виробництва і як слідство призводить до зростання кредиторської заборгованості підприємства за сировину, матеріали, напівфабрикати та ін.

3.2 Максимальне скорочення обсягів незавершеного виробництва

Однією зі складових калькуляційного обліку на підприємствах промисловості є облік незавершеного виробництва. Основне завдання обліку незавершеного виробництва полягає у перевірці правильності формування собівартості готової продукції, а також забезпечення необхідною інформацією про приріст (зменшення) балансової вартості придбаних товарів, матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів і напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції. Першим завданням, таким чином, є надання інформації для потреб управління, друге – для потреб зовнішніх користувачів.

Унаслідок специфіки технологій, що використовуються на промисловому підприємстві, цикл виробництва готової продукції є тривалим і безперервним.

У зв’язку з цим розрізняють такі поняття, як “готова продукція” і “незавершене виробництво”.

Незавершене виробництво – продукція, яка не пройшла всіх стадій виробництв, передбачених технологічним процесом, а також вироби, які не укомплектовані та не пройшли випробувань технічного приймання.

До складу незавершеного виробництва не входять:

матеріали, отримані структурними підрозділами (цехами, дільницями), але оброблення яких ще не почалося, а також куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби, які не пройшли першої операції їх, збірки у вузли, агрегати і вироби;

остаточно забраковані деталі, вузли, напівфабрикати і вироби.

На відміну від незавершеного виробництва, до готових виробів належать продукція, виготовлена основним та допоміжним виробництвом та призначені для відпуску та реалізацію на сторону.

Розмір незавершеного виробництва залежить від характеру, структури, організації виробництва, від тривалості виробничого циклу та обсягу виробництва. Так на підприємствах видобувної промисловості незавершене виробництво взагалі відсутнє, а на підприємствах хімічної промисловості незавершене виробництво не обліковується через його незначний обсяг або стабільність залишку.

На підприємствах із безперервним циклом виробництва (машинобудівні, деревообробні) питома вага незавершеного виробництва в загальній сумі виробничих витрат є досить вагома.

Бухгалтерський облік незавершеного виробництва безпосередньо пов’язаний з обліком виробничих витрат і собівартості готової продукції. На промислових підприємствах, де рух напівфабрикатів власного виробництва доцільніше відображати на окремому бухгалтерському рахунку, а не на рахунку Основного виробництва, застосовується рахунок Напівфабрикати власного виробництва. Це стосується в першу чергу тих підприємств, технологія виробництва яких зумовлює наявність великого асортименту й кількості напівфабрикатів власного виробництва, а також тих на яких витрати сировини й матеріалів нормуються не на кінцеву продукцію виробництва, а на півфабрикати.

Поточний облік собівартості готової продукції на промислових підприємствах може вестися за постійними обліковими цінами. Як облікову ціну найчастіше використовують планову собівартість, яка визначається на підставі планових калькуляцій.

Для визначення собівартості незавершеного виробництва в цехах основного і допоміжного виробництва необхідно знати кількісне вираження незавершеного виробництва в деталях, вузлах і виробах і здійснити їх, оцінку.

Для скорочення обсягів незавершеного виробництва на підприємствах, де це можливо зробити також як і для скорочення виробничого циклу, необхідно:

зміна технологічного процесу, шляхом упровадження новітніх технологій та найбільш